Скоропадський зрікся влади
Гетьман Скоропадський і кайзер Вільгельм II під час візиту до Берліна у вересні 1918-го
14 грудня 1918-го, після взяття Києва військами Директорії, гетьман Павло Скоропадський підписав акт зречення від влади і залишив місто. Українська держава припинила існування.
29 квітня 1918-го внаслідок перевороту та за допомоги німецьких військ гетьман Павло Скоропадський ліквідував УНР і створив консервативну Українську державу, яка проіснувала 7,5 місяців.
Внутрішня політика держави спиралась на козацькі традиції та соціально-політичні стандарти ліквідованої Російської імперії. У зовнішній дотримувався антибільшовицького курсу, орієнтувалось на союз із Кубанню, Кримом та Доном, спираючись на підтримку Німеччини.
Політику Української держави підтримували консервативні кола українського суспільства, військових, великих землевласників, і командування військ Центральних держав, що, згідно з Берестейським миром, були в Україні.
З перших днів існування гетьманату йому протистояла політична опозиція з боку лівих партій, що складали основу колишньої Центральної ради. Відновлення поміщицького землеволодіння і продовольчий грабіж німецьких та австро-угорських військ призвели до масових селянських повстань.
14 листопада 1918-го, через кілька днів після звістки про Комп'єнське перемир'я, яким завершилася І світова війна, гетьман підписав Акт федерації, яким зобов'язувався об'єднати Україну в федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією. Цей документ остаточно відштовхнув від нього більшість українських політиків, військових та інтелігенції.
В Україні готувалося антигетьманське повстання під керівництвом Директорії УНР. Протягом місяця гетьманат був повалений повстанцями і гетьманськими військами, що перейшли на бік Директорії.
14 грудня Скоропадський зрікся влади і виїхав з Києва. До 20 грудня 1918-го на всій Україні, крім Одеси і частини Катеринославської губернії, відновили владу УНР.
Після зречення, із родиною перебрався до Берліна, потім до Швейцарії, зрештою оселився в місті Ванзее поблизу німецької столиці. Підтримував прибічників, які об'єдналися в "Союз гетьманців-державників". Завдяки його зусиллям філії гетьманського руху виникли в Австрії, Німеччині, Чехословаччині, Франції, Канаді, США та Польщі. У 1926-му домагається заснування Українського наукового інституту при Берлінському університеті. З приходом до влади нацистів підтримував українську громаду в Німеччині. Відстоював перед колами Рейху інтереси українців. Його заходам, зокрема, завдячують звільненням з німецьких концтаборів Степан Бандера, Андрій Мельник і Ярослав Стецько. Під час ІІ світової війни намагався згуртувати українські сили в діаспорі. 16 квітня 1945-го під час бомбардування залізничної станції поблизу Мюнхена в Баварії, був смертельно поранений. Помер 26 квітня 1945-го. Похований у німецькому місті Оберстдорфі.
