Шалена витримка мене.
Тебе.
Вина.
Я п'ю вино. Та не хмелію.
Де брехня?
Де лжа в рівнянні пристасті й кохання і
Торканні дна?
Сталевий погдяд, що розріже хліб,
Намаже масло і
Заллє все чаєм
І затопить глиб,
Гамуючи невдало ту пожежу,
Що й не було б,
Аби ж бо тільки слово,
Просте але проникливе сказала ти мені.
Запізно. Я на дні.
І дно моя оселя, мій рів, мій Рубікон,
Який ти не спроможна перейти.
