Розрахунок на загальнолюдські цінності, солідарність ліберально демократичних країн, спільне протистояння тиранія, і так далі, приречений на неуспіх. Всі ці речі в ходу, коли нема чого втрачати, або коли шляхом відносно невеликих витрат і зусиль можна отримати значні дивіденди. Коли "захист демократії" потребує пожертвувати суттєвими доходами, ніякі оплоти демократії на захист України не стануть.
Рашка є джерелом нафти і газу, який захід із задоволенням купує. Якщо на Лаптєстан накласти санкції, то араби зможуть трохи підняти ціну на нафту. Це багатьом не дуже вигідно. Крім того, кремлівські карлики щедро, щедріше за інших, відвалюють хабарі західним політикам . Такого "партнера", тобто Лаптєстан, люблять і бережуть.
Якщо виникає незручна ситуація, коли деспотія починає войнушку із сусідами, ліберально демократичний світ, звичайно, погррзитть, пальчиком, і з усією відвертістю прямо так і вріже діп консьорн, і продовжить звичний гендель із сукіним сином. Ми це вже бачили, і нема причин думати, що надалі щось зміниться. Доля України нікого, крім, можливо, поляків і балтійських країн, насправді, не хвилює.
Тому поки Українське суспільство не усвідомить, що Захід не допоможе, прогресу не буде. Коли уряд, президент реально міняють правила в середині країни, створюють умови для бізнесу, розвивають армію, словом, будують державу, Україні допомагатимуть. Не усі, і не завжди, Шрьодери нікуди не подінуться, але їм стане важче лобіювати людожерську контору. Коли у владі опиняється оце амебоподібне непорозуміння, мати справу з Україною стає просто поганою манерою. Україна втрачає ту невелику підтримку, яку мала.
Мені здається, що Заходу треба підсунути під ніс добре накреслену, пророблену дорожню карту, чи, простіше, звичайний поетапний план розчленування Лаптєстана на складові частини. Захід треба переконати, що таке розчленування йому вигідно. Найпростіше, треба просто вказати на можливість отримати той же газ напряму, без усіляких Газпромів. Інвестиційні можливості в окремі, слабші в політичному сенсі, і вільні в економічному сенсі країни мають бути набагато прибутковішими за співробітництво із теперішнім динозавром-людожером.
Це довгострокова задача. Розчленування Лаптєстана може викликати тривалі заворушення, і купу головного болю для Заходу. Це важкий і довгий процес. Тому зрозуміло, що Захід не хоче, навіть, думати про це. Ризик високий, результати непевні. Але якщо вдасться покінчити із цим гігантським чиряком на карті світу, то вигода може бути колосальна. Шматочки можна вилікувати по окремості.
Я бачу задачу в тому, щоб цю ідею почати обговорювати. Нехай стає частиною дискурсу. Звичайно, почнеться із повного заперечення і переходів на особистості. Та за умови, що дискусія житиме, до неї поступово звикатимуть. А коли звикнуть, можна буде думати й про наступні етапи.
Україні слід формувати цю ідею таким чином, щоб дотримуватися формального етикету. Суверенітет, повна повага до високої сторони, нерушимість кордонів, невтручання у внутрішні справи. Все має бути заявлено сто разів, щоб комар носа не підточив. Водночас, треба переконувати Захід, що шкурка вичинки варта.
В світі все міняється. Сто років тому карта світу була зовсім іншою. Навіть п'ятдесят років тому. Чому ми маємо відкинути можливість, що змін більше не буде?
Лаптєстан скоро труситиме. Населення там зомбоване. Як влада зміниться, правоврні запутінці почнуть громити палаци здохлого, чи скинутого пу з тим самим ентузіазмом, з яким задихалися в екстазі від кримнашу. Треба домовлятися із тими, хто матиме можливість захопити владу в постпутінській країні за формулою О. Бендера "як розумна людина, він розуміє, що частина, це менше ніж ціле, тому, щоб не втратити ціле, він віддасть частину". Народ перевзується на льоту.
Серйозна проблема, це ядерна кнопка. Але самогубців, навіть, в мордорі, не так багато. Треба шукати підходи, як її акуратно нейтралізувати.
Щоб там не було, Україна має припинити лише реагувати на подразники, а створювати свої, формувати свій порядок денний. Зараз це утопія, дохла економіка і відсутня стратегія розвитку в уряду, і комаха-паразит в президентах, це погані умови для старту. Та маємо те, що маємо.
