Уявіть, що ви астроном початку 17 століття. Телескоп ще не винайдено, тому ви скануєте нічне небо лише неозброєним оком. І ось одного разу ви бачите дивовижне видовище: з’являється нова яскрава зірка, яка протягом наступних кількох тижнів затьмарює навіть планету Венеру. Він настільки яскравий, що його можна побачити навіть серед білого дня. Він затримується в небі багато місяців, поступово тьмяніючи з часом.
Саме це побачив німецький астроном Йоганнес Кеплер у 1604 році; спостерігачі з інших країн Європи, Близького Сходу та Азії також бачили це. Тепер ми знаємо, що насправді це була не нова зірка, а радше вибух наднової — величезний вибух, який відбувається, коли певні зірки досягають кінця свого життя.
Подія 1604 року стала останнім випадком появи наднової зірки в нашій галактиці Чумацький Шлях. Або, принаймні, останній, за яким відомо, що його спостерігали; цілком можливо, що тим часом поблизу були інші наднові, ймовірно, приховані газом і пилом. Астрономи також можуть побачити залишки давніх наднових, таких як Крабоподібна туманність, світло якої вперше досягло Землі в 1054 році. Наступною найкращою подією після наднової Кеплера за останні роки була наднова, яку побачили у Великій Магеллановій Хмарі, маленькій галактиці-супутнику. Чумацького Шляху в 1987 році (і позначений як 1987A). Астрономи також зафіксували багато наднових в інших галактиках; їх видно в телескоп, але спостерігачі за часів Кеплера могли б їх повністю пропустити.
Іншими словами, ми довго чекали — 418 років відтоді, як ми бачили вибух зірки в нашій галактиці. Отже, ми запізнилися з яскравою надновою поблизу?
«Це одна з моїх улюблених тем за пивом», — каже Браян Філдс, астроном з Університету Іллінойсу в Урбана-Шампейн. Астрономи підрахували, що в середньому кожне століття в нашій галактиці має вибухнути від однієї до трьох зірок. Тож розрив у чотири століття — це трохи більше, ніж можна було очікувати. «Статистично не можна сказати, що ми прострочили, але неофіційно ми всі кажемо, що прострочили», — каже Філдс.
Сучасні астрономи набагато краще підготовлені до наступної наднової зірки, ніж Кеплер — чи будь-хто кілька десятиліть тому. Сучасні вчені оснащені телескопами, які записують видиме світло. Ці прилади покажуть, як виглядала б наднова, якби ми могли підлетіти близько до неї та подивитися на неї своїми очима. Але ми також маємо телескопи, які можуть записувати інфрачервоне світло — світло, кольори якого знаходяться за червоною межею видимого спектра. Завдяки більшій довжині хвилі інфрачервоне світло може легше проходити крізь газ і пил, ніж видиме світло, виявляючи цілі, які неможливо побачити за допомогою традиційних телескопів. Космічний телескоп Джеймса Вебба, наприклад, записує переважно в інфрачервоному діапазоні. Як видиме, так і інфрачервоне світло є частиною «електромагнітного спектру», але наднові також випромінюють інший тип випромінювання у формі субатомних частинок, які називаються нейтрино, і сьогодні ми також маємо детектори, щоб уловлювати їх. Крім того, астрономи тепер мають детектори, які можуть реєструвати тонкі хвилі в тканині простору-часу, відомі як гравітаційні хвилі, які, як вважають, також вивільняються під час вибуху зірок.
