Коли я ходив до школи, тоді не існувало соцмереж.
Також не існувало месенджерів ні їх переносчиків тобто гаджетів.
Швидкість комунікації в соціумі була дуже низькою
Я міг собі дозволити небачену розкіш по теперішніх мірках для сучасних дітей:
- Піти зранку до школи, а насправді не до школи а в ліс, і там зустрітися з компанією друзів.
Ми могли цілий день займатися тим, чим саме треба було займатися: будувати шалаші та бункери, лазити по деревах,
палити багаття, смажити на ньому поцуплену в сусіда курку, грати в карти на гроші, пити вино, курити Marlboro
або Приму, слухати та розказувати хвалькуваті історії про дівчат, стріляти з саморобних луків, рогаток, самопалів,
розкопувати старі окопи знаходячи іржаві німецькі патрони, а якщо якогось разу це була річка а не ліс то цілий день купатися, загарати, смажити самим зловлену форель, хтось міг читати книжку про піратів та мріяти про подорожі, ми могли гуртом піти в кіно ,- і робити ще велику кількість правильних речей, а саме те що й треба було робити.
Загаломи ми були нормальними дітьми, і далеко згодом я розумів що ми були щасливими дітьми.
Ні наші батьки, ні жодна шкільна погань як завуч чи класний керівник не могли і не мали засобів цьому звадити, хоча б саме в цей день "свободи". Потім ловили. Але це вже було потім. Сам фрукт свободи вже було скуштовано.
Ніхто не міг "подзвонити по мобільному" і спитати "ти де ?"
Звичайно ніхто з нас не залипав в телефони, не сидів в інстаграмах, не читав дописи мільйонів дурнів, гадки не мав про збіговисько дегенератів "фуп" що керується інформаційними шахраями. Ми не знали що таке інформаційний прес 24/7/365.
І ми виросли нормальними людьми. Нормальними в тому сенсі, що здатні на самостійний аналіз, вибір, та моральну позицію.
