Олександр Москалюк
·
Стежити
1 дн.
·
Декілька годин тому Марія Берлінська написала відкритого листа до «Європейської Солідарності», в якому зміст — це скиглення на Олексію Гончаренка після її слухання на засіданні ТСК.
Проте, якщо прибрати емоційну обгортку, цей допис виглядає як очевидна агонія та спроба відволікти увагу суспільства від суті претензій до неї, банально переклавши вину на інших. Замість конструктивних відповідей на засіданні ТСК ми бачимо спробу перевести дискусію у площину політичних розбірок та звинувачень у «роботі на Луб’янку».
Найбільш показовим у цьому тексті є намагання пані Берлінської довести свою нібито «абсолютну незаангажованість». Вона детально розписує, як колись критикувала Авакова, Полторака чи Резнікова. Але це справи минулих днів. Сьогодні, коли суспільство вимагає жорсткої відповіді за тотальне невігластво, корупційні скандали та провали у нинішній вертикалі влади, авторка дивним чином обходить ці гострі кути.
Уся її нинішня «критика» влади зводиться до акуратних, розмитих фраз у той час, як реальні системні проблеми в управлінні та оборонних закупівлях залишаються поза її фокусом. Зате вся медійна артилерія спрямована на опозиційного депутата, який просто поставив незручні запитання в межах засідання ТСК.
Коли замість фактів і звітів про роботу починаються маніпуляції біографіями опонентів 12-річної давнини — це вірна ознака того, що реальних аргументів на захист власної позиції просто не залишилось. Спроба зробити винним того, хто запитує, а не того, до кого є запитання — це класичний прийом, який навряд чи спрацює в притомному суспільстві.
Стосовно прямої діяльності Олексія Гончаренка в мене особисто питань не виникає. Вдячний йому за антикорупційну роботу, висвітлення в медіа реального стану справ в країні, постійний акцент на проблемах військових.
