Ви, так би мовити, притримуєтесь кардинально протилежної концепції. Я колись в Індії спостерігав її втілення фактично буквально: наш моторікша зламався на якісь окраїні, серед гір сміття текли відкриті каналізаційні річечки з фекаліями, і тут, ба! я побачив казковий палац, біля якого стояло кілька лимузінів, носилися лакеї в лівреях, і все це утопало в зелені. Ви думаєте, що в такій Україні вашої мрії освіжувачі повітря в вашому палаці будуть спроможні приглушити стійкий запах лайна із довкілля?
Не я хочу залишити більше лайна в країні. Чи ви так хочете повчити жити Донбас? Тоді ніякого палацу не буде, тільки лайно.
Навіть стратегічно для країни - люди (в тому числі наші діти) - важливіші, ніж земля. У Сінгапуру, Тайваню, Японії землі зась, проте є люди. А у нас землі взагалі до чорта.
Донбас не однорідний. Віковий градієнт "про-українськості" там, мабуть, найбільний в Україні (хоча відсоток про-українських настроїв серед молоді все ще найменший в порівнянні з іншими областями). А всього 20 років тому (тьху, вчора!) тільки Галичина була цивилізаційно Неросією. Якби тоді скористались рецептом, за який ви виступаєте, то зараз від України тільки вона б і залишилась. Без виходу до моря, без кучи інших няшок, без Києва... Без десятків мільйонів українців, які і є головне україське багатство.
Так, ви маєте рацію, багате і сите життя для своєї сім"ї можна створити взагалі без країни. Чи в чужій країні, наприклад. Але цей тред для тих, кого хвилює не тільки власна сім"я, але й, вибачте, Україна.
До речі, і Тайвань, і Сингапур, і Японія свій людський капітал виростили в умовах достатньо жорстких режимів (політично, але найліберальніших економічно!), і лише по мірі його накопичення проводили демократичні зміни. Може в цьому і є частина відповіді на донбаський виклик?