Так, на наших очах і з нашою участю.
Ні, наша мова, наші пісні, наші рушники і вишивки нікуди не щезнуть. Так само залишаться з нами і наші вареники з борщем, і самогонка не висохне ще до того, як зникне у проваллях наших горлянок. Все це наше, і воно навіть набуває все більше закоханих симпатиків – пригадайте лишень авта з наліпками наших візерунків.
Але не вони визначають українське “Я“ сьогодні. А що?
Українське “Я“ – це Майдан і наша “Небесна Сотня“, це Семен Семенченко і його батальон “Донбас“, це всесвітня пісня харківських ультрас, це “візитка Яроша“, це всепроникаюче і всеохопне поняття “бандерівець“ так само, як і нам таке зрозуміле і містичне для решти світу “жидобандерівець“. Це те, що наші малюки все одно будуть гратися у війну, але тепер вони будуть “нашими“ проти “колорадів“ і “кацапів“, а не проти “німців“ з радянських фільмів.
Все буде добре...