Имхо, все гораздо проще: старые кадры ушли по возрасту, новых не воспитали. Передачу знаний от поколения поколению тоже прошлепали.
Нет или очень мало сейчас конструкторов, технологов и т. д. Образование в полной ж.
А апломб остался.
Про це вже колись давно написав один майстер слова...:
Багато років тому жив король, який так любив красиво одягатися, що всі гроші витрачав на гарні вбрання....
У великому місті, де він жив, було дуже весело: щодня туди приїздило багато іноземців..
Одного разу прийшли в те місто два пройдисвіти. Вони удавали з себе ткачівні казали, що вміють ткати найчудовішу тканину, яку тільки можна собі уявити.
Не тільки кольори й малюнок надзвичайно гарні, але й убрання, пошиті з цієї тканини, мають дивну властивість — вони невидимі людям, непридатним для своїх посад або надмірно дурним...
І він дав обом шахраям великий завдаток, щоб вони могли почати роботу.
Справді, вони поставили два ткацькі верстати й удавали, ніби працюють. Але на верстатах у них нічогісінько не було… Одразу ж вони наказали дати собі найтоншого шовку і найкращого золота. Все це шахраї поховали в свої власні кишені, а самі до пізньої ночі працювали на порожніх верстатах.
І от старий статечний міністр пішов до того залу, де сиділи обидва шахраї і працювали на порожніх верстатах.
«О, рятуйте! — подумав міністр і широко розплющив очі.- Я нічого не бачу!» Але він цього не сказав.
«Що таке? — думав він.- Невже я дурний? Я цього ніколи не помічав! Жодна людина не повинна про це знати. Невже я непридатний для своєї посади? Ні, ніяк не можна признаватися, що я не міг побачити тканини!»
- Ну, що ви скажете? — спитав один із ткачів.
- О, чудово, дуже мило! — відповів старий міністр і поглинув крізь окуляри.- Який візерунок! Які барви! Звичайно, я скажу королю, що мені подобається.
Нарешті король захотів сам її побачити, поки вона була ще на верстаті.
З цілим почтом найвизначніших царедворців, між якими були й обидва шановні урядовці, що побували тут раніше, пішов король до хитрих шахраїв. Вони ткали з усієї сили, але без жодної волокнини, без жодної нитки.
- Хіба ж не чудово? — сказали обидва урядовці, які вже колись тут були.- Подивіться, ваша величність, який візерунок, які фабри! — і показали обидва на порожні верстати, бо були певні, що інші добре бачать тканину.
«Що таке? — подумав король.- Я нічого не бачу! Це жахливо! Чи я дурний? Чи нездатний бути королем? Це найстрашніше, що могло трапитись зі мною».
- О, дуже гарно,- сказав він,- це варто моєї найвищої похвали!
- Чудово! Прекрасно! Надзвичайно! — передавалося з уст в уста. Здавалося, всі були щиро захоплені. Король нагородив обох шахраїв орденом, наказавши носити його в петличці, і надав їм титул «королівських придворних ткачів».
Цілу ніч до ранку, перед тим як мала відбутися процесія, шахраї працювали. Всі могли бачити, як вони завзято працюють, поспішаючи закінчити нове вбрання короля.
- Як чудово облягає, як прекрасно сидить! — казали всі.- Який малюнок! Які кольори! Яке дорогоцінне вбрання!
Так виступав король у процесії під розкішним балдахіном, і всі люди на вулиці і з вікон кричали:
- О! Нове вбрання короля незрівнянне! Який чудовий шлейф його мантії, як чудово лежить!
Ніхто не хотів показати, що він нічого не бачить. Адже це означало б, що він непридатний для своєї посади або страшенно дурний. Жодне вбрання короля не мало такого успіху, як це.
- Та він же зовсім голий! — закричав раптом якийсь маленький хлопчик.
- О небо, ти чуєш голос невинності! — сказав батько, і всі почали пошепки переказувати один одному слова дитини.
- Він голий. Дитина каже, що на ньому зовсім нічого нема.
- Та він же зовсім голий!- закричав, нарешті, весь народ.
Королю раптом стало ніяково. Йому і самому здавалося, що народ каже правду, але він подумав:
«Все ж таки я мушу витримати всю процесію».
І він продовжував виступати ще величніше, а камергери йшли і несли шлейф, якого насправді зовсім не було.