«Мюнхенський» шлях Петра Порошенка
Теги: Закон про статус Донбасу, Порошенко, Верховна Рада, зрада, голосування, Яценюк
23.09.2014 05:44
602 1
Після дуже сумнівних з правового погляду і прихованих від громадськості переговорів у Мінську президент України Петро Порошенко пропхав через уже розпущену Верховну Раду закон про «особливий статус» Донбасу. Навіть один із радників шефа МВС публічно назвав мінські домовленості – «мюнхенськими». Колись Вінстон Черчилль сказав британським політикам, що плазували перед Гітлером: «Ви мали вибір між війною і ганьбою. Ви вибрали ганьбу і отримали війну». Тепер цю гірку чашу п’є Порошенко. П’є за власним бажанням… Запропонований ним ганебний закон – це де-факто визнання Києвом промосковських терористичних угруповань «ДНР» і «ЛНР» на території України і примирення з легальним існуванням цих піратських «республік».
Це можливість легалізації терористів і бандитів, озброєної агентури Москви через вибори (зрозуміло, що то будуть за вибори під загрозою зброї), можливість легітимації антиукраїнських військових формувань через створення дозволеної Києвом «народної міліції» (бойовики стануть бойовиками «в законі»). А якщо ще згадати інші порошенківські подарунки терористам, то це їхні власні судді, слідчі й прокурори. Ось тепер вони «законно» почнуть нищити й переслідувати донбаських симпатиків України, кажучи їм: «Це Україна вас здала!» І це, на жаль, буде правдою…
Київ практично відмовився від контролю над Луганськом, Донецьком, багатьма іншими містами і районами Донбасу. А значить, весь контроль перебирає на себе Москва, що керуватиме окремими від України «особливими» економічними зв’язками регіону з Російською Федерацією. Чим же це відрізняється від Придністров’я, що також має «особливий статус» у складі нібито цілісної Молдови?
Дечим таки відрізняється. Молдова фінансово не утримує так звану Придністровську Молдавську республіку (ПМР). А Україна за законом Порошенка (що б там не казали постфактум деякі урядовці) повинна фінансувати неконтрольовані нею області. А за ці гроші тамтешні терористи купуватимуть зброю, щоб убивати українських солдатів, зміцнюватимуть антиукраїнський поліцейський режим, організовуватимуть диверсії і теракти від Львова до Маріуполя. Витрачаючи останні копійки, українці будуть змушені відбудовувати підприємства Януковича і Ахметова в Донецькій і Луганській областях. На Банковій наївно думають, що тепер терористи тихо сидітимуть у своїх «ДНР» і «ЛНР»? Нічого подібного! «ДНР» і «ЛНР» (де-факто визнані Порошенком) потрібні Путіну лише як плацдарми для подальшої агресії в Україні.
Чому сталася зрада?
Отже, можна «привітати» український народ зі здачею територій, капітуляцією і сплатою контрибуції переможцю (Російській Федерації). Сталася державна зрада. У ній взяли участь 277 депутатів Верховної Ради, що проголосували за капітулянтський закон Порошенка (якого в цьому підтримав прем’єр-міністр Арсеній Яценюк). Зробили антинародні депутати свою справу таємно, в закритому режимі, щоб їх не ідентифікували і не притягнули до відповідальності. Тільки «Свобода» і «Батьківщина» не голосували, решта перебуває під обґрунтованою підозрою. Зрозуміло, що ця зрада Путіна не зупинить, навпаки, надихне на рішучіші дії проти України, бо Порошенко дав Путіну зрозуміти, що той має справу в Києві з боягузами і капітулянтами, з бізнесюками при владі. До речі, бойовики «ДНР» і «ЛНР», глибоко «вдячні» Порошенку за цей трагічний для України «реверанс», уже заявили, що об’єднуються в «армію Новоросії» і будуть «визволяти» від «фашистів» усю Україну.
Чому ж стала можливою ця зрада? Певною мірою на це відповів білборд на Хрещатику із зображенням обличчя Порошенка і написом: «Проспали Крим, просплять і Україну». Щоправда, це автор ужив пристойне дієслово «проспали», в оригіналі було інше… Зрада і здача Донбасу стала можливою тому, що ніхто з керівної верхівки країни не відповів за зраду і здачу Криму в лютому-березні 2014 року. Вже сьомий місяць український Крим живе під російською окупацією, а українському народові й досі не розповіли, що ж там сталося, хто з українського керівництва як поводився під час кримських подій, хто, що і як робив чи не робив. Це треба з’ясувати по хвилинах і годинах. Де тоді були і які рішення ухвалювали виконувач обов’язків президента і верховного головнокомандувача Олександр Турчинов, прем’єр Арсеній Яценюк, секретар РНБОУ Андрій Парубій, міністр МВС Арсен Аваков, шеф СБУ Валентин Наливайченко та інші достойники?
Не було зроблено жодних, бодай символічних спроб захищати Крим, а можливості були. Не було сміливості й рішучості керівництва в Києві. Легко захопивши Крим, Путін надихнувся на донбаську авантюру і тут він також не помилився, знаючи ціну київській верхівці з її боягузтвом і зрадництвом.
Зрадивши Крим, керівна бюрократія спробувала в усьому звинуватити військових, що, мовляв, «не хотіли воювати». Але вони в екстраординарних умовах опинилися без команд і наказів, без управління, адже влада в Києві перебувала в стані паралічу.
Як писав один український військовий журналіст: «Після захоплення бригади берегових військ у Перевальному і батальйону морської піхоти у Феодосії частина бійців залишилася служити Росії. Дехто називав їх зрадниками. Які вони насправді «зрадники», писали наші журналісти… Вони протягом трьох тижнів з бійцями їли з одного казана, спали, як і всі, з автоматами. До останнього вони чекали наказу застосувати зброю». Не дочекалися. Київ мовчав. Столиці для Криму раптом не стало…
В інтерв’ю журналу «Український тиждень» генерал-лейтенант Микола Мельник, характеризуючи ситуацію у військово-політичному керівництві України, сказав: «Якщо згадати історію з Кримом, коли був бездарно «профуканий», зданий без будь-якого опору найбільший в Україні військовий потенціал (літаки, зенітно-ракетні системи, флот), то друга версія (зрада – авт.) мені здається імовірнішою. Особливо, коли згадую розмову з Ігорем Тенюхом (міністр оборони в період кримських подій – авт.), який прямо казав, що йому постійно надходив наказ не стріляти». А тепер верховні київські зрадники шукають «зрадників» десь в іншому місці і продовжують зраджувати, намагаючись приховати свої попередні «подвиги».
Що робити?
Звісно, всім прихильникам України, яких кинули на Донбасі, не сподіваючись на київську верхівку, залишається тільки розпочинати свою власну підпільно-партизанську війну проти окупації. Не сподіваючись ні на кого, крім самих себе.
Решті нації треба замислитися, куди її приведе капітулянтська влада бізнесюків, які між Україною і власним бізнесом завжди оберуть бізнес. Варто звернути увагу, що голосування за ганебний закон об’єктивно сформувало регіонально-комуністичну коаліцію за Порошенка, бо саме голоси комуністів і регіоналів (нинішніх і колишніх), а зовсім не «багнети» пана-спортсмена, доволі невдалого міського голови Києва Кличка відіграли тут вирішальну роль. І це коаліція аж ніяк не проукраїнська…
Ідеали Майдану, який дав владу теперішнім «вождям», однозначно зраджено. Треба все розпочинати спочатку?
Ігор ЛОСЄВ
