Віктор Скорик
39 mins · Edited ·
Я мріяв про той час, коли у моєму рідному Харкові, почувши українську мову не від "простолюдина", перехожі не будуть сахатись, або здивовано озиратись, а на вітання "Слава Україні" радісно та з готовністю відповідати - "Героям Слава!". Він настав.
Я дочекався того часу, коли у моєму рідному Києві, на його вулицях, природно широко зазвучала моя, наша мова - і манюсенькі діти, і юнь, і люди всякого віку вільно та соковито заговорили нею.
Хотілося, щоб цього було більше ... Але справу зрушено, і попри всі труднощі цієї доби, стало легше на душі, веселіше на серці і від того аж вільніше дихається.
Ми за це заплатили велику ціну і платимо її до сих пір. Але свобода, право бути вільними, бути собою - все те того вартує!
Тепер я вже вірю, що ми дочекаємось, доможемось і того часу, коли моя країна буде успішною і могутньою, а український народ буде жити мирним та щасливим життям. Все буде - крок за кроком. Хто йде, той неодмінно дійде. Якщо в дорозі не втрачати віру, надію і любов.
