Завважу, що подібне стосується і наших інших міст - Одеси, Харкова....
Ivan Semesyuk:
Знаєте, часом відчуваю себе якимсь галичанином або марсіанином в Києві. На щастя вже зрідка.
Раніше я думав, що більш за все на світі ненавиджу ідейних комуністів, але ні, блять. Є й хужіша публіка.
Зальотні, тіпа київські, довбойоби, котрі за свої 40 років не спромоглися навчитися не те що мови, а бодай хоча б кількох фраз, або може парочки звичайних мемів. Уйобки нахуй.
І думаєш собі, воно дебіл чи шо? Ні, оказується воно все поніма, а щось сказати чомусь не спроможне.
Мене, наполовину корінного киянина з діда-прадіда, до того ж з дитинства питомо російськомовного, це вражає до опіздінєнія.
Вєліковозрастні дауни, прошиті совковими шуточками 70-х років з совітського кінематографу і кацапсько-акторських мемуарів.
Бажаю вам, після вашої ж смерті, опинитися в світі совітських мультфільмів, в обнімку з крокодилом Гєною і командою радянських хокеїстів з випученими очима.
Нехай вам насниться Вічний Віктор Цой в костюмі Чєбурашкі. Могильні хробаки, пиздуйте в своє райдужне минуле разом зі своїм паштєтом "Волна". 
Раніше я думав так - ну мало лі, ну а вдруг, ну може дійсно людині тяжко навчитися.
Тепер я бачу - дебіл це просто дебіл.
