,,Дорога Надіє!
Славна дочко української нації!
Особиста відповідальність за долю України змусила Тебе, сміливу і рішучу стати на захист своєї Батьківщини. Спокон віків захист рідного краю від зовнішнього ворога вважали і вважають благородною лицарською справою, гідної похвали і національної слави.
В боях за Україну впродовж уже майже півтора року згинули тисячі патріотів України, інші караються у московських камерах і полоні сепаратистів, яких так щедро підкидає нам Кремль.
Імена патріотів золотими літерами будуть вписані у історію нашої держави. Визначне місце у цій славній історії належатиме і Тобі.
Нечесним способом, за підробленими звинуваченнями, вороги тримають Тебе у імперській камері.
Вони мстять Тобі за патріотизм і рішучу відсіч всієї нації. Вони ніяк не можуть зрозуміти української душі, незламності духу, любові до української землі і рідної мови.
Вони утримують Тебе не за вбивство, бо доказано, що його не було, вони катують Тебе за Дух Твій, за Твою любов до України, її мови та її народу.
А в той час більше 50 мільйонів українців світу наповнюються гордістю, бо в особі Надії Савченко бачать спроможність української нації подолати рабство колоніальної доби.
У твоєму віці, у 33 роки, мене московська імперія, присудила до страти за прагнення вивести Україну з-під влади Москви на підставі Конституції СРСР та УРСР. Право записане і права не було – на такому лукавстві московити будували велику імперію.
Вони не знають честі, не знають шляхетності. Жодної людської гідності вони не визнають у своїх супротивників і ворогів.
Того дорога Надіє, вони не оцінять величного Твого духу, коли Ти помреш від голоду. Того задля збільшення можливості майбутньої боротьби, ПРОШУ Тебе припинити голодування!
Ти більше зробиш для України жива, ніж зробить Україні пам'ять про цей твій подвиг.
Обнімаю Тебе, Левко Лук'яненко.''
