Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко) shared Іра Цілик's post.
Yesterday at 08:09 ·
Як швидко все тепер відбувається... Не встигли ми презентувати на Арсеналі "Червоні на чорному сліди" Іри Цілик - книжку, де в однойменному оповіданні вона за допомогою 5-річного сина вперше намагається зрозуміти: як це - війна? що значить - війна? - а вже Іриного чоловіка, як у народній пісні, "взяли до призову", і вже наша Іра, тоненька сміхотлива дівчинка з пухнастим волоссям (ось тут вона, хто не бачив: &feature=youtu.be), - солдатка...
Так історія пише новому поколінню біографії. І так із біографій - пишеться Література.
Все по-справжньому, по-дорослому, все всерйоз... "По екзистенціалу".
Тільки сліз несила стримати...
Іра Цілик
«Але, будь ласка, давайте не про війну», –
Організатори знов і вкотре просять.
«То що читати?» – брови хатинкою гну.
«А про любов. Бо війни всім уже досить».
А про любов – ну, добре, нехай про любов.
Коханий, знаєш, я все ходжу по колу.
Без тебе світ тут посипався, от їй-бо.
І навпаки – я зібрана, як ніколи.
Та ж розберусь, як почистити пилосос
І як втискатись ночами в пусту постіль.
Але ти знаєш, сьогодні снився цей сон:
Порожнє місто і крик, ніби чийсь постріл.
Ти гладиш згини якоїсь з чужих траншей,
Я обживаю свій паралельний вимір.
Із снів яскравих, ніби альбоми Taschen,
Ми повернемось в майбутнє цілком новими.
Так, всім у Києві досить війни, авжеж.
І я мовчу про Слов’янськ чи Піски, тим паче.
А пух з тополь, дивись, атакує вже –
Летить і липне враз на армійський "хавчик".
Що про любов… Так все ж про любов кругом.
Цей теплий дощ, ці чорні шляхи рядами,
І мокрі щоки, і небо, і полігон
Із усіма – й твоїми також – слідами.
