який став би Новим Президентом.
Саме з електрика Лєха Валенси почалася історія нової Польщі.
"Тупий" електрик став президентом в переломний час для нації. Все що він мав це віру, чесність, сміливість і любов до свого народу.
Він немаючи відповідної освіти і досвіду сприймався політиками всього світу з величезною повагою.
Пройшов час, "дозріли" політики не обтяжені брєжнєвською спадщиною які його замінили. Ми знаємо ДЕ тепер Польща і її економіка...
Чехи, до речі, в складний історичний момент також не довірилися проХвесіоналу а обрали президентом Вацлава Гавела.
В нас же з початку 90х смердючим шлейфом тягнеться спадщина совкових проХвесіоналів.
Пригадуєте, як під час Майдану не раз говорилось не без гордості що Майдан не має Лідера, а він нам і не потрібен, бо ми маємо Нове громадянське суспільство яке вміє самоорганізовуватися....
Думаю, це було помилкою.
Майдан, саме Майдан мусив знайти свого "електрика" і тоді пізніше на виборах президента не довелося б голосувати за однотурового олігарха ( "бо кращих не знайшлося").
Дещо про “нову Польщу” ;)
Лех Валенса прийшов у протестний рух в 1970. Вимоги були суто економічні, була мета створити незалежні профспілки, які б захищали права робочих. Колгоспів в Польщі не було, католицька церква добре почувалась при комуняках теж.
Солідарність була офіційно створена (з дозволу комуняк) в 1980. Отже 10 років Лех Валенса варився у протестному русі. У 1980 став першим головою Солідарності — першої незалежної профспілки, яка протистояла (по суті) комуняцькій ідеології.
Вже за рік (майже за рік) кремль запропонував Польщі допомогу танками, але Ярузельський (єдиний з “керівників” кремлівських колоній) ВІДМОВИВСЯ
Сам оголосив військовий стан.
А далі
У перші ж дні воєнного стану понад 3 тисячі провідних активістів разом з Валенсою були затримані та направлені в центри інтернування. Разом з більшістю інтернованих Валенсу було звільнено 14 листопада 1982.
А далі 7 років по суті політичної конкуренції з комуняками. Страйки, перемовини з урядом
Їхнім результатом стала легалізація «Солідарності» та проведення напів-вільних парламентських виборів у червні 1989, на яких «Солідарність» завоювала 99 із 100 місць в Сенаті.
А вже в 1990 Валенса стає президентом. На наступних виборах програє з 48%, а в 2000 році набирає менш за 2%.
Все це зветься політичною конкуренцією. За виключенням ізоляції комуняками майже на 2 роки лідерів протестного руху.
Отже, спочатку вільні парламентські вибори, місця у парламенті, президентство (як вхід в міжнародній простір) та згодом вихід з політичного життя. І це нормально, зрозуміло та гідно. Це справжня політика, це наполегливість, це зрозуміли цілі, які у певний час були підтримані народом через свою актуальність.
