Традиційно всі політично питання Україна від часів незалежності з руки Кравчука вирішувала мирно, інклюзивно. Специфіка цієї чисто української інклюзивності полягала в тому, що вона мало винятково політичний характер, без економічної інклюзивності.
В економіці пропонувався дерибан усім зацікавленим людям- майбутнім магнатам. Корупція пов'язала еліти України, як цемент, тому до втручання Росії Україна уникала кривавих політичних конфліктів, незважаючи на те, що в різних регіонах України, особливо таких специфічних, як Севастополь, Крим, Донбас, існувало відмінне від Києва бачення майбутнього України. Єльцин сказав- "беріть кожний суверенітету, скільки зможете понести", а Кравчук скоротив це речення до "беріть кожний, скільки зможете понести". Якщо на Заході є як політичні, так і економічні інклюзивні інститути, якщо в Азії з давньої давнини існували економічні інклюзивні інститути ( але політичних не було), то в Україні вигадали своє- політичні інклюзивні інститути існували, економічних не було- їх підмінили інклюзивною корупцію, коли кожний українець міг щось вкрасти та взяти хабара ( в певних обставинах )
Така система могла існувати довго, якби не відбулось втручання із-зовні. Бо як би не було погано в Україні, завжди було що поділити, хоча б із старої спадщини УРСР. Власне, підписуючи Будапештський Меморандум, Україна й розраховувала на те, що втручання з боку зовнішніх сил, насамперед Росії, буде досить помірним, яке можна компенсувати ( хоча б тим, що щось віддати- наприклад, під час конфлікту через Тузлу Україна віддала Росії можливість проходити каналом до Азовського моря безкоштовно ). І коли після анексії Криму з подачі донецьких і луганських магнатів почались заворушення в майбутній Лугандонії, і самі місцеві магнати з Партії Регіонів, і Київ намагались вирішити питання в старому ключі- через перемови, вислухати вимоги та частково задовольнити їх, віддавши щось в економічному аспекті.
Але ніяких політичних і економічних вимог НЕ БУЛО. Домовлятись було не про що, бо конфлікт розігрівався із-зовні, з Кремля, заради самого конфлікту- дестабілізації та знищення незалежної України
Наразі перед Україною стоїть, крім проблеми повернення суверенітету над Донбасом і Кримом, питання здійснення таких реформ в області економіки та політики, які б забезпечили побудову інклюзивних інститутів насамперед в економіці ( чого не було зовсім) та політиці ( що було, але втрачено внаслідок вторгнення росіян, анексії Криму, окупації Донбасу, виникнення в Криму та в Лугандонії ворожого до України агресивного соціального середовища ). Як можна виконати обидві задачі, якщо друга з них суперечить першій? Якщо захопити Донбас і Крим силою, навіть будучи в змозі перемогти Росію ( теоретично це можна уявити, якщо Україна підніме свою економіку, а РФ досить ослабне ), ми втратимо політичну інклюзивність, бо прийдеться застосувати масові репресії проти ворожого до України населення. І тоді половина реформ, принаймні в політичній системі, буде зведена нанівець. Ми прийдемо до ситуації, протилежної до демократії Кравчука та Ющенка, коли в нас буде сильна політична влада авторитарного характеру ( з жорстким контролем громадської думки ) та інклюзивними ЕКОНОМІЧНИМИ інститутами- тобто до моделі азіатських тигрів, але не європейського суспільства ( в той час як раніше було все якраз навпаки ). Про входження до ЄС тоді можна буде забути повністю- приклад Туреччини це показує. Водночас в жодному разі не слід йти на інкорпорацію до України теперішньої Лугандонії згідно мінських домовленостей- бо тоді в нас не буде нічого- ні політичної інклюзивності, ні економічної. Про реформи можна буде забути, бо від них залишиться лише саме слово, без жодного смислового наповнення.
Де ж вихід? Як вирішити обидві задачі?
Існує просте елегантне рішення. Досить традиційне, саме його й застосували проти України- треба прийти в ці регіони як миротворці, коли частина лугандонців та крисян буде вбивати іншу частину. Принцип "розподіляй і владарюй" був завжди, задовго до Римської Імперії. І завжди буде. Саме так придушували повстання в Туреччині ( в Османській Імперії )- вступали в перемовини з частиною заколотників, які зраджували іншу частину. Після чого ту, нелояльну, частину вбивали, а вже цій, лояльній, надавали більше прав і можливостей.
Донбасу та Криму можна надати в майбутньому більше прав. Але саме тій частини донбасців і кримчан, які на це заслуговуватимуть. Надавати ж особливий статус злочинцям зараз, коли вони навіть не дають ніяких прав опозиції, особливо проукраїнської- дійсно подібно смерті й не про жодну політичну чи економічну інклюзивність тут не йдеться, це просто ідіотизм і капітуляція перед найбільшими злочинцями за всю історію людства, перед Абсолютним Злом.
Надання більших прав, свобод, економічних можливостей тим, хто на це заслуговує та виборює це в боротьбі проти найбільшого ворога всього людства- от справжня політична та економічна інклюзивність
