Борис Гуменюк. “Заповіт“.

[Feral Cat]

Borys Humenyuk
8 August 2014 ·


«Заповіт»
Сьогодні знову копаємо землю
Цю ненависну донецьку землю
Цю черству закам’янілу землю
Тулимося до неї
Ховаємося в ній
Ще живі.
Ми ховаємося за землю
Сидимо в ній тихо
Наче малі діти за маминою спиною
Ми чуємо як б’ється її серце
Як вона втомлено дихає
Нам тепло й затишно
Ще живі.
Завтра ми вже будемо мертві
Може багато з нас
Може всі.
Не забирайте нас із землі
Не відривайте нас від матері
Не збирайте на полі бою наші рештки
Не намагайтеся наново скласти нас докупи
І – благаємо вас – ніяких хрестів
Пам’ятних знаків чи меморіальних плит.
Нам це не треба
Адже це не для нас – для себе
Ви ставите нам величні пам’ятники.
Не треба ніде карбувати наших імен.
Просто пам’ятайте:
На цьому полі
У цій землі
Лежать українські солдати
І – все.
Не віддавайте нас батькам
Не хочемо щоб батьки бачили нас такими
Нехай батьки запам’ятають нас малими дітьми
Неслухняними хлопчиками
З рогатками з синцями на колінах
З двійками у щоденнику
З повною пазухою яблук з сусідського саду
Нехай батьки сподіваються що ми колись повернемося
Що ми десь є.
Не віддавайте нас дружинам
Нехай кохані запам’ятають нас красенями
Такими які подобалися багатьом дівчатам
А дісталися їм.
Нехай вони запам’ятають наші гарячі губи
Наш гарячий подих
Наші палкі обійми
Нехай вони не торкаються нашого холодного чола
Наших холодних вуст.
Не віддавайте нас дітям
Нехай діти запам’ятають наші теплі очі
Наші теплі посмішки
Наші теплі руки
Нехай діти не торкаються тремтячими губами
Наших холодних рук.
Ось в цих окопах
Які сьогодні для нас тимчасове житло
А завтра стануть нашими могилами
Поховайте нас.
Не потрібно прощальних промов
В тиші яка настає після бою
Це завше виглядає недоречно
Це наче штурхати загиблого воїна
І просити щоб той встав.
Не треба панахид
Ми й так знаємо де тепер буде наше місце
Просто накрийте нас землею
І – йдіть.
Було б добре як би на тому місці було поле
Колосилося жито
Щоб жайвір у небі
І – небо
Багато неба –
Ви можете собі уявити якій хліб родитиме поле
Де лежать бійці?!
(В пам'ять про нас їжте хліб з поля
Де ми полягли.)
Було б добре якби на тому місці були луки
І багато-багато квітів
І бджола над кожною квіткою
Щоб надвечір приходили закохані
Плели вінки
Кохалися до ранку
А вдень щоб приходили молоді батьки
З малими дітьми.
(Не перешкоджайте дітям приходити до нас.)
Але це буде завтра.
А сьогодні ми ще копаємо землю
Цю дорогу українську землю
Цю солодку ласкаву землю
Пишемо гуртом саперними лопатками
На її тілі
Останній вірш української літератури.
Ще живі.

[Feral Cat]

Borys Humenyuk
11 mins ·
Знаю-знаю, чого ти приїхав, - каже сліпий чоловік, тільки-но я ступив на поріг його дому. Карпати. Оселя під самісіньким небом. Старий мольфар. Край світу. (Переклад з мольфарською на людську – мій.)
Ти хочеш знати, котрий з тих двох хоробрих вояків, які лишилися в машині (бо до мене сюди дістатися – висока засніжена гора), може спробуватися на роль Богуна, підняти свій полк в атаку супроти волі Хмельницького і розтрощити табір ворогів? Відповідаю: нікотрий. Ніхто не може Богуном зробитися. Богунів дає Бог. Так само, як Кармелюків. Се можна передбачити, але не спланувати. Ніни ше не час для Богунів.
Відповідь на друге питання також ні.
Ви не можете послати снайпера в Москву, шоб застрелити Путяру.
Не може одна людина одним пострілом вирішити ісход війни і принести нам перемогу. Перемогу потрібно заслужити - як державу, як хліб.
Яка тобі втіха з перемоги, коли ти не вклав у неї своєї крови, поту?
Хлопці воюють. Скільки їх? Най буде мільйон. Інші їм допомагають. Скільки цих? Най буде ше мільйон. Ше їхні діти, їхні батьки, - най буде ше 6-8 мільйонів. Докупи – 10 мільйонів. А де інші 30 мільйонів? Шо в цей час робили вони? Дивилися кіно, парувалися, їли хліб, пописували дурненькі книжечки? Де їхній піт? Де їхня кров? Де їхня гривня кінець-кінців? Нема. То чи заслужили вони у Бога на припинення війни, най вже не кажу на перемогу.
Людина, кілько хоче, може дурити інших і саму себе, але ніхто не сміє дурити Бога. По вірі вашій вам воздасться, а ше – по трудах: мало вашої віри і ваших трудів.