Або чи можна повністю замінити російські продукти духовної культури - українськими. Уже понад місяць точиться гостра дискусія, спровокована ідеєю заборонити ввезення на територію України з Росії також і продукти духовної культури.
З фільмами і попсою все зрозуміло, хоч і не дуже. Бо попри заборону російські серіали панують, а російська попса звучить ледь не в кожного таксиста. Російські серіали приваблюють українського глядача картиною світу, який знайомий кожному українцю. Там він бачить той самий побут і ті самі проблеми, бачить однакові застілля і сімейні скандали. Останні двадцять років українця годували саме таким продуктом.
Чи можна цей продукт замінити чимось іншим? Я думаю, що можна. Згадайте, з яким тріумфом на початку 90-х демонструвалися латиноамериканські серіали. Неймовірно примітивні, склепані часто в убогих інтер'єрах, трималися вони переважно на діалогах, а не на дії, а все ж народ за ними шаленів. Хоч їхнє життя і їхні проблеми й були для нас дуже далекими. А от люди на селах кидали роботу в полі й поспішали до телевізора.
З російською попсою складніше. Тут уже виникає проблема з інтелектом. Для людини з низьким рівнем інтелекту у пісні головне слова, а не музика. І що ті слова примітивніші, то легше влітають у вухо. Тим більше, що слова тих пісень тісно переплітаються і безліч разів повторюються. Зрештою, як і музика. Коли запитуєш таксиста, чому він надає перевагу російській попсі, звучить проста відповідь: бо там йому все зрозуміло. Натомість українська попса сильно відстає від російської, в першу чергу кількісно. Багато українських співаків і самі співають російські чи російськомовні пісні.
З книжками усе ще заплутаніше і складніше. Пропонується російські книжки російських авторів друкувати в нас. Колись Канада зробила майже те саме з американськими книжками, фільмами та відео і аудіо продукцією. І ось коли вона ввела відсоткові квоти на американську музику і поборола засилля американської естради, з'явилася Селін Діон. А до того канадська естрада була доволі слабенька. І трагедії від обмежень не сталося.
В різний час різні країни йшли на подібний крок. Не треба лякати проблемами. Естонців теж лякали. Але вони зараз знімають серіали естонською мовою і для них це чомусь рентабельно. Нації значно менші за українську мають не до порівняння розвиненіше книговидання. У мене очі розбігалися у словацьких, чеських, хорватських книгарнях, не кажучи про польські. А чому? Бо держава викуповує значну кількість накладу. При такій умові буде і нам вигідно перекладати українською наукові праці, а також видавати зібрання творів письменників минулого. І в тому числі видавати класиків російської літератури в Україні, а не завозити з-за поребрика.
Нагадаю, що ми перебуваємо у стані війни. Як ви гадаєте: швейцарські книгарні під час війни були забиті німецькою літературою так само щедро, як наші путінською? Звичайно, Швейцарія з Німеччиною не перебувала у стані війни, але свій інтелектуальний простір вона оберігала. Можемо взяти за приклад Ісландію. 250 тисяч населення. А скільки фільмів і серіалів вони знімають!
Думка не пускати лише відверто антиукраїнський продукт не витримує критики. Бо антиукраїнський продукт може сидіти, як кліщ, де-небудь всередині книжки. Хто це буде відслідковувати, якщо навіть в українських шкільних підручниках цей антиукраїнський продукт присутній, про що я вже не раз писав. Антиукраїнський продукт може бути обмежений якою-небудь однією реплікою в книжці, як, наприклад, у фільмі "Брат-2". Там теж одна лише антиукраїнська репліка, що стосувалася Севастополя.
Або ось гостросюжетні романи. Детективи і бойовики, які користуються найбільшою популярністю. Усі вони присутні на наших книжкових базарах, а подекуди і в книгарнях. Анотації до цих книжок не віщують нічого поганого, але в тексті повно специфічних родзинок.
Юрий Евстафьев. "Версия". 2014: "Это южнорусский язык, язык хохлов – вы уж меня простите, хохлы, я вас люблю, а из песни слова не выкинешь. Хохляцкий язык– это не украинська мова".
Сергей Коротков, Владимир Андрейченко. "Пленники зоны. Смерти вопреки". 2015: "Чертов ваш хохляцкий язык! – Хана вам всем, – добавил Вовка смелее, увидев, как отец подмигнул ему, – Зона обид не прощает, тем более, таких. И я по-русски говорю, а не по-украински, рыжий. Ясно?".
Александр Проханов. "Убийство городов". 2015: "Мне "калашников" дайте, гробы хохляцкие пустыми не оставлю".
Андрей Негривода. "Месть легионера". 2015: "Хохлы выскочили из города на четырех "коробочках" и туда Деревню отбили, но у них там несколько "двухсотых" образовалось. Вот один прапор и решил со своим взводом прогуляться в горы да и зачистить их на хрен!"
Эдуард Багиров. "Идеалист". 2015: "Хитрая хохляцкая морда".
Алексей Лютый. "Огонь по тарелкам!" 2015: "Ах ты хохляцкая морда, салом перемазанная!"
Алексей Лютый. "Ответный плевок". 2015: "Да заткнись ты, хохляцкая морда".
Юрий Никитин. "Творцы миров". 2014: "Ну ладно, эльфы дворяне, по дефолту не могут быть евреями. Иди ешь сало, хохляцкая морда".
Андрей Бондаренко. "Книжник. Сладкая месть". 2013: "Морда хохляцкая", – подумал про себя Виктор".
Василий Горъ. "Аз воздам". 2015: "Это у кого морда хохляцкая? — возмутился Сема, и я сполз на пол от приступа дикого хохота: кем-кем, а хохлом негра Ремезова еще не обзивали".
Таких прикладів можна навести сотні. А тепер уявіть собі цю армію цензорів, які за наші гроші повинні сидіти й вчитуватися у кожну завезену книжку, вишукуючи подібні перли. При чому завезену легально, бо завезені нелегально просочаться, як пісок крізь пальці.
Більше читайте тут:
http://tsn.ua/blogi/themes/politics/pro-hitru-hohlyacku-mordu-587698.html
