14-12-2016 18:07
Як би не проходив і якими б наслідками для України не закінчився саміт Євросоюзу 15 грудня, які б нові доповнення до Угоди про асоціацію Україна-ЄС (а де-факто – її зміни) не вигулькували у майбутньому, на скільки місяців (чи, може, навіть років) не відкладалося б надання українцям безвізового режиму та якою кількістю умов воно б не обставлялося, не треба впадати у відчай, а разом із тим – і «ставати в позу». Зараз не тільки євроскептикам, а й найзапеклішим єврооптимістам стає зрозумілою дуже проста річ. А саме – що не можна обожнювати Європу та з блиском в очах вимовляти слова «європейські цінності» та «європейські засади політики». І водночас не варто зі зневагою – на кшталт значного числа росіян, а особливої їхньої «еліти», - ставитися до Європи як такої та до європейців узагалі, - мовляв, то «гнила гейропа», чого від неї ще чекати. Потрібна твереза, раціональна оцінка європейських засад життя та європейської історії ХХ століття, які немалою мірою у нас ідеалізовані, а разом із тим – воля до дій у правильному напрямі, бо не тільки нас потрібна Європа (мається на увазі передусім Євросоюз), а й об’єднаній Європі потрібна Україна, бо без України вона неповноцінна.
Той, у кого слова «Європа» та «європейські цінності» викликають лише позитивні емоції, забуває (чи не знає) як історичної реальності, так і чинної ситуації. Винесімо «за дужки» інквізицію та конкістадорів – надто давно вже це було. Проте Європа – це ж іще і Європа тупих імператорів і президентів, які ініціювали Першу світову війну, це Європа Гітлера й Муссоліні, Даладьє й Петена, Чемберлена й Салазара, це Європа комуністичних диктаторів – Піка й Хонекера, Червенкова й Ракоши, Ніколає та Єлени Чаушеску, Енвера Ходжі й Клемента Готвальда… Це Європа «ідейних» терористів з «червоних бригад» і RAF, які з насолодою вбивали «буржуазних свиней», - банківських клерків, рядових поліцейських, профспілкових активістів, просто перехожих. Це Європа, яка була начинена свого часу платною й ідейною агентурою НКВД, МҐБ, КҐБ, «Штазі» та «Секурітате», а зараз начинена агентами ФСБ і СВР Росії. Це Європа, де в низці держав донині діють достатньо впливові сталінстські компартії – і де цей різновид тоталітаризму далеко не всюди вважається страшним злом, як нацизм і фашизм.
Нині процес ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС не просто загальмував, а перебуває під загрозою зриву через позицію не лише уряду й парламенту, а й переважного числа політично активних громадян «країни тюльпанів» - Нідерландів. Україні ця держава виставила принизливі вимоги в ультимативній формі, а на додачу ще й просить лідерів ЄС «обмежити дії України на саміті Євросоюзу». Здавалося б, від такої цивілізованої та гарно улаштованої демократичної держави нічого схожого не можна було чекати. Проте подивимося на історію, на Нідерланди часів Другої світової війни, і нам з поведінки голландців у тодішній, як говорять філософи та психологи, «пограничній ситуації» між життям та смертю багато що стане зрозуміло…
Нідерланди – це не тільки незламна королева Вільгельміна, яка відмовилася скоритися нацистським окупантам у 1940 році, покинула країну та очолила уряд у вигнанні; королева, чиє ім’я стало синонімом нідерландського Опору. Це не тільки закатована у концтаборі нацистами Анна Франк, авторка нині знаменитого на весь світ щоденника. Це не тільки численний торговельно-пасажирський флот, який у Другу світову війну забезпечував немалу частину перевезень військ і техніки Об’єднаних Націй. Це ще й генерал Гендрик Зейффардт, глава поліції окупованих Нідерландів, який очолював відлов і відправку до таборів смерті осіб єврейського походження й учасників Опору. Це й 40 тисяч добровольців, які воювали в дивізіях Ваффен СС «Вікінг», «Норланд», «Недерланд» й інших формуваннях. Причому пішли вони туди не під «тиском незламних обставин» (формула Нюрнберзького трибуналу), як-от українці до дивізії «Галичина» в силу загрози відновлення сталінського терору, а за власним ідейним вибором, справді добровільно.
Ясна річ, це все відбувалося не вчора і навіть не позавчора, проте існують певні інваріанти національного життя, які можуть знову і знову вилазити на світ у разі, якщо ціле направлено не працювати над подоланням негативної спадщини минулого. Бо хіба ставлення влади й значної частини суспільства Нідерландів до України – це не зверхність «істинних арійців» щодо якихось там «східних дикунів», «унтерменшів»? Звичайно, голландці категорично заперечуватимуть наявність у них такого ставлення – але їхні вчинки наочно доводять, що на підсвідомому рівні інтенції такого роду залишилися не лише у мешканців провінції (де найбільше противників Асоціації Україна-ЄС), а й у політичному середовищі. Саме вчинки, якими б гарними словами вони не прикривалися і як би не хотіли цими словами виправдати себе тамтешні політики, які, переконаний, не можуть не відчувати, що роблять щось не те, проте в силу заклопотаності наступними виборами йдуть услід за настроями юрби та воліють не згадувати про засади, на яких будувався Євросоюз…
Але, підкреслюю ще раз, не треба ані панікувати, ані гидливо відвертатися від Європи. І в жодному разі не можна капітулювати перед тими, чиї особисті європейські цінності готові вилитися у новітнє повторення в тій чи іншій формі «мюнхенської змови» 1938 року з тоталітарними диктаторами за рахунок демократичних національних держав. Так, це капітулянтство і зрада – також Європа, також одна з її цінностей – «тільки не чіпайте нас, а ми вам дамо за це якісь подачки, одну за одною». Проте з тієї ж історії ми знаємо, що в 1940-41 роках (коли СРСР був союзником Німеччини й Італії, маючи з обома угоди про дружбу) демократична Європа фактично сам на сам гідно протистояла силам агресії. Були, звісно, капітулянти, були квіслінги різного роду, проте був і Рух Опору, була незламна Британія, були добровольчі сили з окупованих країн, які воювали з силами зла по всьому світу. Це теж Європа.
http://politikan.com.ua/8/0/0/340068.htm
