Парадокс у тому, що люди, які щиро бажають бачити країну в Європейській спільноті, насправді доволі далекі від європейської політичної і культурної традиції, яка підпорядковує владні персоналії загальному імперативу.
В цьому сенсі наші владні персоналії мені більше нагадують місцеву шляхту та магнатів доби Речі Посполитої другої половини 18 ст.
Втім, всі ці нинішні потуги і суперечності ніяк не применшують того, що хоча із значним запізненням, але суспільство поступово просувається в правильному напрямку.
Владні еліти за інерцією пручаються, але в багатьох випадках приймають нові тенденції.
Очевидно, що цей поступ вперед до нормалізації був би значно швидшим і ефективнішим, якби не анексія Криму і війна на Сході.