Ірма Вітовська-Ванца розповідає про те, що толерантність в питанні захисту української мови приводить тільки на Биківню і в могили.
----------------------
Коли я запитую навмисно офіціанта три рази українською, а мені відповідають три рази російською, не я його обслуговую — він мене обслуговує. Якщо я запитую його російською, і він переходить з української на російську, це нормально. Але коли він одразу до мене звертається російською, я не розумію в якій країні знаходжусь.
До сих пір люди, які задають тон в цій державі, перебувають в радянській системі цінностей. Для них немає сучасної української літератури, для них немає сучасного образотворчого мистецтва, для них немає сучасного українського театру. Вони перебувають в заручниках навіть української класики, яку спотворювала радянська система освіти.
Українська мова — це засіб виживання української нації. Питання не в тому, якою мовою вам звично говорити на вулиці. Питання в тому, яку ви будуєте державу і що ви для цього робите. Зробіть для себе, принаймні, правило: в держустановах, на навчанні, в школі спілкуватись українською. Мова в Україні — це питання вибору і волі. Якщо ви любите цю країну, зробіть зусилля над собою, бо держава починається з себе.
