Різниченко про різне

[bugaga]

- Януковичу свого часу не вдалося розділити радикалів і Майдан, основну його масу. Маса була за радикалів, і разом вони були як добра сокира, з гострим лезом і міцним руків’ям. Якби він хоч трошки пішов на поступки з Євросоюзом, люди б розійшлися, а радикали програли. Тепер відбувається те, чого не вдалося Януковичу, і мені страшно, що націоналісти цього не бачать. Наприклад, знаменитий марш "Національних дружин" показав, що більшість населення не схвалюють подібного. Це значить, що над хлопцями-дружинниками зависла реальна небезпека, про яку я згадував. Якщо міліція вирішить з ними розправитись, не буде нікого, хто вийде на їх захист.

Пам’ятаєте, як українцям презентували нову поліцію? Усмішки, фотографії з дітьми, селфі, відчуття свята і карнавалу. Зовсім не грізний образ, навпаки – милий. Націоналісти ж такої естетики не люблять. Вони насолоджуються думкою, що вони всіх лякають. І любові від людей вони не чекають, досить того, щоб боялися. І чим страшніше вони виглядають, тим їм комфортніше. Це захоплення грізним образом триває до тих пір, доки тебе всерйоз не обламають. І тоді з’ясовується, що коли тебе не люблять, а лише бояться, варто оступитися один раз – і посиплеться все. З’ясується, що у тебе немає підтримки, що тебе обходять десятою дорогою, і просто терплять твою присутність. Як тільки втрачається можливість тиснути силою (а рано чи пізно так відбувається), з’ясовується, що від думки цього "бидла", на яке націоналісти, як правило зневажають, багато чого залежить. Та це і не бидло. Це просто люди, які не вважають силу єдиним методом впливу на суспільство. І без підтримки цих людей ти мало що важиш.

Якби за спинами "Нацдружини" під час їх заприсяження не було порожньо, а був би натовп родичів, пересічних людей, друзів, які б їх вітали, були б з дітьми, з надувними кульками й прапорами, питань би у суспільства не виникло. Але українські націоналісти тішаться з того, що вони велика і страшна сила. І тим самі відокремлюються від української нації, від її основи. На жаль.

Радикальні методи самі по собі не шкодять Україні, бо за останні роки було до дідька ситуацій, в яких діяти треба було виключно радикально, половинчаті міри призвели б до неминучої біди. Але діяти радикально весь час, за будь-якої нагоди використовувати насильство, вірити, ніби це універсальний метод – це глибоко помилково. Одного разу він дасть осічку, і це буде катастрофа.

Люди не люблять погромів і насилля, не вірять тому, хто вважає себе в праві самовільно когось карати. Культивувати на цьому тлі образ непримиренного борця, який раптом що - хапається за ніж, просто шкідливо. Я й щодо себе зараз багато чого почав розуміти, усвідомлюю, що встиг наламати дров. Багато всього треба переосмислити.

повне інтерв"ю
Дмитро Різниченко: Все те націоналістичне захоплення війною, її естетикою – це все до першого реального гівна. Війна – все-таки паскудство
https://censor.net.ua/resonance/3050824/dmitro_rznichenko_vse_te_natsonalstichne_zahoplennya_vyinoyu_estetikoyu_tse_vse_do_pershogo_realnogo