МОВЧАННЯ ЯГНЯТ
В день тиші та у день голосування законом України заборонена пряма і опосередкована реклама на виборах. Та 1+1 саме в день виборів транслюватиме «Розсміши коміка» і «95 квартал», крий боже, прихильники Зеленського раптом передумають. Адже не можна спускати ока з українського, такого мінливого у своїх уподобаннях виборця. Закон для наших ЗМІ не писаний.
Українським законодавством чітко виписані і вимоги до проведення дебатів. Те, що Порошенко під тиском обставин погодився провести їх на велелюдному стадіоні – суті не міняє. Є Верховна Рада, правові інституції, які мали би втрутитися і проявити державний розум. Адже йдеться не про перетягування канату, не хто кого перекричить, переспорить, переспіває чи висміє, а про забезпечення мого невід"ємного права як виборця, наданого мені Законом, Конституцією вислухати програми, позиції претендентів. Інакше – це пряме порушення виборчого законодавства, що ставить під сумнів легітимність самих виборів.
«Голосуйте! Ми прикриємо!» - чуємо від наших вояків, які захищають ціною власного життя наші кордони, державу. Вони прикривають не клоунську виставу, не віртуальну ілюзію, а наші з вами свободи і права. Вони воюють, умирають, вони неминуче запитають як ми розпорядилися ними. І як ми умудрилися обрати на посаду верховного головнокомандуючого людину, яка тричі ухилялася від призову в армію?
«Не зрадь Майдан» - чуємо від наших політиків і державників. Будується меморіальний комплекс полеглим героям. Але є ще живі майданівці, яких не влаштовує намір претендента на президентську булаву падати на коліна перед ворогом.
Ах, як це шляхетно – присягати народом, кивати на народ - мовляв така його воля.
В пекло – цю демагогію, коли порушується невід"ємне право громадянина на повну і достовірну інформацію!
Час спливає стрімко – ще би день простояти, та ніч продержатись…
Та що би там не казали, песимістично налаштовані коментатори,час ще є. Нехай дрібка, та психологи стверджують, що опинившись над прірвою в людині вмикаються механізми самозбереження. Будемо сподіватися. Всі аргументи наведено, усі ризики відомі. В мене особисто нема питань до Володимира Зеленського, тих кількох його появ у телевізорі мені вистачило аби збагнути рівень його інтелекту і ставлення до найбільш болючих питань сьогодення. Я не чекаю від нього ані предметної розмови, ані фахових оцінок. Їх у нього просто немає. Абсурдність ситуації – певна, що на рівні підсвідомості більшість думає як і я. Але на війні як на війні. Мета – завалити Порошенка, а з Зеленським якось справимося. І нічого, що ставкою у цій інформаційній війні є стабільність, прогнозованість розвитку української держави, саме її існування. Не забуваймо, що ми пожинаємо плоди не інформаційної політики, а її повної відсутності. Постійно «мочилово», в якій брали участь більшість українських ЗМІ, має одну загальну рису. Добрим тоном практично з перших днів президентства Порошенка стало списувати, звалювати всі гріхи і місцевої і центральної київської влади на одну людину. Освітні, побутові, медичні, економічні, фінансові тощо. З статті до статті, з уст в уста перетікали штучно зліплені лекала, штампи, оцінки фактично підібрані з російського інформаційного простору. Своєрідне змагання – хто дотепніше, дошкульніше, зліше? Ніхто не спохопився, самі депутати українського парламенту брали активну участь у цій абсурдній грі, підриваючи авторитет президентської інституції. Жоден виступ політичних експертів, аналітиків не обходився без сакраментального «Я маю великі претензії до Президента», далі цього не йшло, але ця мантра постійно транслювалася, вбивалося в голови обивателя.
З»явилося зневажливе слово «порохобот» - ярлик для тих, хто хоч якось хотів розібратися в ситуації.
Національно-демократичне середовище стрімко розколювалося, а процес шельмування особисто Президента набирав обертів. І ніякі добрі справи, зважені політичні кроки не бралися до уваги. Нині, на порозі фактично кризи центральної республіканської влади мали би отямитися наші відомі речники, лідери громадських організацій, політичних партій. Мовчать. Дистанціюються. Вичікують. Мовчать і ті, кого ми називаємо совістю нації, бо лукаві заклики голосувати за Україну – позбавлені будь-якого сенсу.
Це мовчання в наелектризованій, гомінкій атмосфері для мене є особливо оглушливим. Особливо тривожним. Враження, що політичний істеблішмент об»єднався з частиною інтелектуальної еліти у зловтішному вичікуванні – за нас не проголосували, черпайте повною ложкою.
«Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині – вовки хижі. Ви пізнаєте їх за плодами їхніми…» - Євангелія від Матея.
Наталія Дзюбенко-Мейс
