Такими, власне, були попередні два десятиліття української дійсності і не лише в політиці. Схоже на те, що так буде і надалі. Післямайданівське суспільство поступово загрузає у масі проблем, що накопичуються з кожним днем і поступово звикає до стану очікування ЧОГОСЬ, що не має конкретних обрисів і не пропонує конкретних перспектив. Ситуація на Сході дуже промовиста - ніхто не знає що робити далі, ніхто не хоче війни, ніхто не зважується на активні кроки у будь-якому напрямку.
Активність покищо демонструють зовнішні гравці, але невідомо як довго заангажованість Україною буде впливати на їхню політику.
Мені здається, що після місяця-двох, про нас всі забудуть (якщо не буде чогось надзвичайного), і ми будемо і далі заглиблюватися у стан невизначеності і перманентного бардака.
Може так і треба?...
