Україні ніхто і нічим не допомагатиме з альтруїзму. Максимум, на що Україна може розраховувати, це короткочасне випадкове співпадіння інтересів потужніших країн із інтересами України. Найперша задача, це навчитися користуватися такими моментами. Вищий пілотаж, це їх створювати. Але це неможливо із зеленими янелохами.
Розрахунок на зовнішні сили, це казочка про доброго Миколая, що приїде і роздасть подарунки слухняним діткам, і накаже неслухняних. Україна має зробити домашнє завдання, створити більш менш стабільну систему в середині, армію, нормальні суди, і далі за списком, а далі йти шляхом Туреччини. Реальна перспектива, це регіональне лідерство. Та це можливо лише за умови важкої праці і не зараз, а років через двадцять.
Перший крок в цьому напрямку, це чесно визнати, що чергове золото Полуботка є міфом.
