Автор Тема: Герої не вмирають  (Прочитано 546 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Offline Feral Cat

  • Ветеран форума
  • ******
  • Повідомлень: 46625
  • Never give in!
Герої не вмирають
« : Січня 30, 2023, 09:25:18 21:25 »
Під час відведення підбитого літака від селища Шабельківка на Донеччині загинув командир авіаційної ланки авіаційної ескадрильї Данило Мурашко. Йому було 24 роки.
Як передає Укрінформ, про це у Фейсбуці повідомила 299-а бригада тактичної авіації. 

“30 січня ми провели в останній політ відданого сина України та одного з кращих офіцерів нашої бригади, командира авіаційної ланки авіаційної ескадрильї майора Мурашка Данила Геннадійовича. Під час виконання бойового завдання у складі пари 27 січня 2023 року був підбитий ворожим винищувачем. Побачивши поблизу населений пункт Шабельківка, пілот, не зважаючи на малу висоту польоту, до останньої секунди намагався відвести літак від житлових будівель. У зв’язку з цим втратив висоту, не зміг безпечно катапультуватися та загинув смертю Героя”, - йдеться в дописі.
З 24 лютого він здійснив 141 бойовий виліт. Знищив близько 70 одиниць броньованої техніки, 600 окупантів, понад 80 автотранспортних засобів, приблизно 30 автоцистерн паливно-мастильних матеріалів. Неодноразово виходив з-під ударів противника.

За свої бойові досягнення нагороджений орденами Богдана Хмельницького всіх трьох ступенів. За виявлені у захисті державних інтересів особисті мужність і відвагу, зміцнення обороноздатності та безпеки України майор Мурашко Данило Геннадійович командуванням військової частини представлений до присвоєння звання «Герой України» (посмертно).

Як повідомляв Укрінформ, Україна домовляється із союзниками про передачу бойових літаків та далекобійних ракет, аби нищити тилові склади російських загарбників та їх пункти ухвалення рішень.

If you are going through hell, keep going.

Offline Feral Cat

  • Ветеран форума
  • ******
  • Повідомлень: 46625
  • Never give in!
Re: Герої не вмирають
« Reply #1 : Лютого 03, 2023, 05:38:46 17:38 »
На Луганщині загинув переможець Кубка України з бодибілдингу Дмитро Підопригора: він представляв Харків.

Поблизу населеного пункту Білогорівка у Луганській області загинув воїн ЗСУ, спортсмен і тренер Дмитро Підопригора.

   
If you are going through hell, keep going.

Offline ЮАР

  • Ветеран форума
  • ******
  • Повідомлень: 17357
  • Стать: Чоловіча
  • Стукнуть на кацапа - дело чести, но лучше убить!
Re: Герої не вмирають
« Reply #2 : Лютого 03, 2023, 05:44:24 17:44 »
 :smilie2:
:superman2: :superman2: :superman2: :superman2:
:smilie1: :smiley25: :smilie1: :smiley25: :smilie1: :smiley25: :smilie1: :smiley25: :smilie1:

Offline Feral Cat

  • Ветеран форума
  • ******
  • Повідомлень: 46625
  • Never give in!
Re: Герої не вмирають
« Reply #3 : Лютого 03, 2023, 05:50:28 17:50 »
If you are going through hell, keep going.

Offline Feral Cat

  • Ветеран форума
  • ******
  • Повідомлень: 46625
  • Never give in!
Re: Герої не вмирають
« Reply #4 : Лютого 03, 2023, 11:57:18 23:57 »
Тетяна Чорновол
9h.
·
Я давно нічого не писала, бо в мене загинув друг... Особливий друг - Олег Собченко. Ми стільки всього  пройшли разом, і так багато окремо. Ми навіть не поговорили востаннє, а нам так треба було... Я чомусь була впевнена, що війна, ще зведе нас докупи в якійсь посадці і ми зможемо вилити душу. Поговорити...Інколи в житті найважливіше просто поговорити з другом...
Я би подякувала йому за ті ракети для Стугни, що він мені  передав  під Лютежем,  я би показала, що вони поцілили....
Коли я їх забирала, ми бачилися останній раз, це був десь   п'ятий - сьомий день війни, але поговорити ми не встигли, прилетіли орківські вертольоти.Ми подивилися один одному у вічі посміхнулися і розбіглися....Назавжди.
Останніми днями я сиділа в засаді намагалася підстрелити за тебе, Олеже, танк. І то не вийшло, пробач, друже. Мої хлопці підстрелили камаз з орками.Це звісно мало, але це за тебе.
Мені давно  до всього байдуже. Війна вчить закриватися і жити одним днем. Але я не можу бути байдужа до твоєї смерті. Бо це поза людськими можливостями бути байдужою до смерті друга - стільки спогадів пролітає перед очима.
Тому я дещо скажу , що раніше би не сказала.  Досить часто на війні, я відчуваю себе просто гладіатором римського Колізею. Моя справа виходити на арену і битися, моє майбутнє не далі одного дня, або я вб'ю або загину. І ставлення до мене, як до гладіатора- витратний матеріал. І все що мені залишається це бути щасливою в той день, що у мене є і з посмішкою йти у бій.  І це вдається, і радості  багато. І нормально сприймається наступне: як одного разу сказало командування моєму сержанту: "Дивись бережи Стугну, іншого сержанта ми знайдемо, а іншу Стугну - ні". Хіба що це навчило  мене бути хитрою і  підкоректовувати смертельні накази. Я не раз викручувалася: "Ви готові втратити Стугну? Ні? Тоді давайте зробимо так, так і так". До чого це я... А до того, що ми, ЗСУ, вже звикли бути  просто гладіаторами. А це не правильно.  Це неправильна тактика і стратегія, коли найпрофесійніші воїни ЗСУ під Бахмутом гинуть в м'ясорубці артилерії. Так як загинув Собченко. Винахідливий, сміливий, жартівливий і відповідальний. Це не правильно, коли у супер бійця   Олега  було  вкрай мало шансів вижити, як пише Ігор Луценко ( що був з ним поряд), зважаючи на щільність вогню арти - щодня.
А крім Олега, там ще стільки моїх друзів...з Києва, з Кривого рогу....  Я не там, мені просто пощастило бути не там, гладіатори не вибирають, і не обговорюють накази, мені важко судити, що там, але я переконана, що щось не те. Так не повинно бути це якась хибна тактика і стратегія. Хай ми гладіатори, хай у нас вже поведінка, рефлекси і щастя гладіаторів...Ми готові. Але хіба є сенс так масово нас витрачати. Невже не можна, зайняти тактично зручну лінію оборони? Тому що, ні, кроку назад?
Добре, а хто би мені, ще сказав, де потім взяти гладіаторів, коли не стане тих, хто пішли в першій хвилі. Таких, що вижили в перші дні, отримали досвід, навчилися вбивати і виживати бути впевненими і веселими козаками. Де ще таких взяти? Навіщо витрачати таких під щільними обстрілами арти? Тим паче, що   ми не в Колізеї, за спиною Олега була Україна. За спиною, тих , хто ще живий- Україна.
На фото, ми, юні мрійники- на Майдані...
В пам'ять Олега, я пізніше напишу свої спогади про Олега і Майдан

If you are going through hell, keep going.