Колись молились сонцю,
І богом був Дніпро,
І берег мав високий,
На березі житло –
То глинобитна хатка
І стріха трав’яна.
В ній мешкали слов’яни -
Родина чимала.
Вони були нещасні,
За звичаєм слов‘ян.
Народжувала мамка,
На гуслях батько грав.
Повз берег той високий,
Повз наших бідолаг
Пливли човни з товаром
У Греки із Варяг.
Терпіли цю наругу
Слов‘яни сотню літ,
Відкинув батько гуслі,
Гукнув усіх синів.
Один такий кораблик
Вони підстерегли,
Глибини ж ними знані,
Знайомі мілини.
Утоплений барига,
Поділений товар,
Уся Земля раділа,
На гуслях батько грав.
Співали хором діти,
Аж пінився Дніпро.
Наскочили варяги,
І тижня не пройшло.
Вони спалили хатку,
Повісили рідню,
Бо дбали торгівельну
Кому-ніка-цію.
І згарище ще довго
Чорніло, і кістки
Біліли. Ті хто вижив,
Хрестились у Дніпрі.
Відбудували хатку
Черкаси і литва,
А батько взяв бандуру
Тай думу заспівав.
За наших славних предків,
Потоплені човни…
Човни пливуть і далі,
А наша слава – ні.
І тяжко так на серці,
Що він гукнув синів,
Гукнув кумів, онуків
І все їм розповів.
І він сказав: гей нумо!
І він почув: авжеж!
Пливе нічийний човник,
Від долі не втечеш.
І не доїхав човник,
І загубився крам,
Родина знов щаслива,
А батько – отаман!
Дзвенить його бандура,
Але поляки злі
Розбили ту бандуру
Йому на голові.
І все питав полковник
(по тім’ю обушок):
Куди подівся човник,
І хто спалив шинок.
Зламали ляхи хату,
Не стане ні на мить
Дніпро і судноплавство,
Історія біжить
По колу. Все вертає
До хатки на горі.
Наступну підпалили
Підступні москалі.
Нову валили німці,
Тоді більшовики.
А ми відбудували,
І так спливли віки.
З металобрухтом баржа
Фарватером пливе,
Під берегом рибалки.
З хатинки видно все.
Ось яхта пожирніше –
Начальство при б...х.
Засумували тато:
Бригада на нулях.
І все було етнічно,
І далі як завжди.
Трусив УБОЗ хатинку
В’язали всіх мєнти.
Їм не зламати мрію.
Ми вічні. Ми такі!
Нехай летять по небу
Космічні кораблі!
Стоїть маленька хатка
На березі Дніпра,
А скільки з неї видно
Плавучого добра!
Повзучого, летючого,
Всесвітнього добра!
