Прочитала статтю в Тайм в досить пристойному автоматичному перекладі.
Стаття мерзотна. Але не Саймон Шустер її зробив мерзотною. Вона мерзотна, бо була написана про мерзотників.
Перше враження: Зє явно вказують на його місце і вочевидь тикають носом в його власні пройоби. Він виглядає немічем, який психує від нестачі допінгу у вигляді овацій і не здатен проконтролювати власну вертикаль, яку так старанно під себе підгрібав всю каденцію. Його оточення виглядає просто паскудами, і це червоною ниткою проходить через всю статтю.
Отже, що ми вичитали проміж строк:
1. П'єдестал Зє сильно потьмянів і завалюється на бік. Красиві палкі слова більше не справляють враження.
2. Зє не авторитет для крадійкуватої чиновницької системи, яку він створював всю свою каденцію. Вони його не бояться, його чайка-стайл менеджмент на них вже не працює.
3. Зє не авторитет для армії. Його намагання продавити самовбивчі воєнні авантюри натикаються на неприйняття та спротив.
4. Зє більше не авторитет для союзників, його відкрито тикають в корупційні скандали як кошеня в калюжу власної сечі.
5. Більше за все Зє боїться не програти війну, а народного гніву та звинувачення у програші війни. Бо знає, що згадають все.
6. Його "радники" чи хто там та безпосереднє оточення шкодять Зє в інтерв'ю більше, ніж ситуація на фронті. Що ми дізналися від оточення зі статті? Що перемоги ревно прагне тільки він, а його оточення в неї не вірить. Бо без перемоги Зє – політично кранти, а оточення норм випливе і поза політикою (як норм себе почуває Люсінда, до прикладу). Що чиновники крадуть як в останнє в житті, і чхати хотіли на немічні погрози Зє, бо за скажену корупцію нікого не тільки не посадили, а навіть не затримали в країні. Просто звільняють і все, ще й за кордон випускають. Що призов провалено, бо всі не сліпі. А ще виявляється, що черги в військомати в перші дні війни встали не тому, що були готові виборювати рідну землю, а тому, що “Багато хто думав, що можна записатися на швидкий тур і стати учасником героїчної перемоги„. Це ПРЯМА цитата, щоб ви розуміли. Перечитайте її ті, хто пішли в військомат рано вранці 24.02.22. Ви зрозуміли, що вами рухало на думку команди преЗє? Вам ця фраза не тхне?
7. Зє вочевидь звинувачує саме союзників у недостатній результаттвності контрнаступу.
Не себе і свою команду, які створили надмірнв очікування напередодні.
Не себе та свою команду за нестачу боєприпасів, зброї та провал призову.
Не себе та свою команду за надмірні вимоги до військових (підіть і візьміть мені Горлівку! - а ви не охуїли, братці?)
Не себе та свою команду в корупції, яка тирить як востаннє в житті.
А саме союзників! І він їх морально шантажує. "Якщо ви нам не допоможете – ми програємо". Це перекладання відповідальності. Пам'ятаєте слова Голди Меїр, коли вона зверталася до багатих американських євреїв за грошима? "Якщо в нас буде зброя, ми воюватимемо зброєю. Якщо в нас її не буде, ми будемо воювати камінням".
Порівняйте ці месиджі.
Той месидж, що звучить у Зє, огидний і нікчемний. Це месидж лузера.
І ось ще дивне відчуття.
Коли в статті Байден каже про Україну, в його тексті я чую "українська нація". Коли Зє в статті каже про Україну, я чую "моя влада".
Я упереджена, я знаю. Але ось так я читаю написане внутрішнім голосом.
І ні, його не нищать. Якби його нищили, у тексті був би згаданий нововідремонтований літак з "оновленою розважальною системою". Є відчуття, що хана йому б настала одразу, як про це прочитала б американська аудиторія.
Йому дають останній шанс. Розігнати токсичне оточення і дати можливість НАБУ затримати одіозних корупціонерів. Впровадити нагальні зміни в законодавстві. Перестати тиснути на військовиків і втручатися в роботу армії. Почати жорстко контролювати кошти та карати за зловживання не на словах. Змінити тон в спілкуванні з союзниками і перестати себе поводити як розбещена дитина. Змінити імідж і перестати ліпити з себе найбільшого воюваку в Україні, без якого прямо рухне світ. Це не непідйомні вимоги, вони йому по силах.
От тільки навряд чи по бажанню.
Якщо він нічого не вдіє, в наступних статтях буде розважальний літак і розікрадена гуманітарка. Поки що луплять по оточенню. Не зробить висновки, лупитимуть прицільно по ньому.
Стаття мерзотна. Але всеодно в ній звучить підтримка і щире співчуття народу України. Нас не кинуть. Точніше так: партнери шукають всі можливості для цього, не кинути нас, не зрадити. Але під лежачий камінь вода не тече.
ЦЕ МОЇ ОСОБИСТІ ВРАЖЕННЯ І ДУМКИ.
Якщо вам щось не до вподоби і ви нидітимете, що це все "проіскі крємля", йдіть лісом одразу. Жоден Кремль чи скажені бабки не змусять редакцію видання з репутацією поставити на обкладинку статтю, з якою вона не згодна.
США втрачають терпіння. Найвеличнішому дають останній шанс.