Богдан Масляк
ЧАСТИНА 3. АЙДАР
Швидше про це не писав з кількох причин. Одна з них слідство, яке тривало певний період часу. Не всім може сподобатися ця історія (прошу не істерити) але вважаю, що правду потрібно знати.
Спробую коротко, так щоб була зрозуміла суть. Мова йде про поїздку в зону ВІЙНИ від 18-20 травня, це тоді ДРГ російські шастали по околицях Щастя, і хлопці з 80-ки, яким ми возили метеостанції та балістичні комп’ютери, нам порадили їхати іншою дорогою.
…Десь між 21 та 22 годиною на виїзді з Нового Айдару в сторону Старобільська, вискочивши посеред дороги, нас зупиняє людина в військовій формі, в балаклаві зі зброєю наперевіс. Звичайно ми вимушено та «чемно» зупинилися різко з’їхавши на узбіччя і ….перше, що я побачив, «військовий», нервово перезарядивши «калаш», направив його мені в лице…я чекав постріл…
- с машины сука, открыть дверь… я сказал с машины…- він фактично верещав.
Я оторопів від несподіваної агресії, від чорної дірки дула автомата перед собою…і відверто подумки сказав: п…ь, приїхали, підняв руки на скло, щоб було видно, зброю не чіпав щоб не провокувати, вийшов з машини, виконував все, що вимагав від мене, неприємно таки коли в тебе постійно тичуть зарядженим автоматом.
- дверь сука, открыл, быстро, где водитель….
і понеслась…не дуже хочу вдаватися в подробиці, хто що робив і що говорив. Суть така «воно» заскакує в бус, сідає позаду всіх:
- на Старобельск, поєхали.
- друже ми в Штормове іде…
- вы че, укропы еба…ые, не поняли, я сказал на Старобельск: і тут прозвучав перший постріл в бусі.
- работает спецназ ГРУ псковская дивизия, б..ть вперед, не останавливаться, вы попали, за нами машина, в случае сопротивления расстреляют на х..й , не поняли? – і ще один БАХ…
- я сказал вперед не останавливаться… б…ь укропы, как я вас ненавижу.
- слава новоросии,…я сказал «слава новоросии», б..ь…
Це для мене було найбільше приниження, коли ти змушений повторювати за цим виблюдком: «слава новоросии», після цього в мене вже сумнівів не залишалося: сєпар!
Помалу до нас почала доходити вся складність ситуації в яку ми потрапили. Пробував кілька разів оглянутися, щоб зрозуміти де він знаходиться, за що отримав попередження, що мої «мозги на панели не пособирают»…почав рахувати постріли в надії, що в нього таки закінчаться набої швидше, ніж він нас по відстрілює, і в момент перезарядки зможу щось вдіяти. Я прорахувався на 4 кулі, всього було 19 пострілів (це ми вже ми пізніше по дірках над головою порахували)
Ніхто з нас не очікував такого в самому Новоайдарі, ми без бронежилетів (про що я пошкодував відразу), зброя лежала під ногами, окрім того в машині полетіла права стойка, і при ударах на ямах, на акумуляторі спрацьовувала кнопка відсікання живлення, в результаті чого машина глохла. І от чергова яма, удар, машина глохне, зупиняється. І тепер хочу щоб ви спробували зрозуміти, як довго проходив час, лічені секунди, коли ти прощаєшся з життям, тому що тобі кричать:
- почему остановка? Б.ь вам пиз…ц, вы б..ь трупы, і черга над головою. Я сказал суки поехали.
Ігор вже від відчаю сказав:
- та стріляй, що маємо зробити, машина сама не заведеться, -і знову постріл.
Це мене вивело з ступора… я вже нагло повернувся назад, щоб бодай переконатися чи хлопці живі, і знову мат, і знову «мозги на панель», потрібно вже щось було робити з цим…кілька вимушених «зупинок», кілька пострілів…Ми розуміли, що бус на повному ходу, який в’їжджає на блокпост без зупинки, легко та невимушено розстрілюється військовими, тому що сприймається як загроза, тобто вибору нам не залишили, або куля в потилицю, або розстріл на блокпості…майже як бойовик, я вже сприйняв його як «шахіда», який їде підірватися разом з нами на блок-пост.
Попереду їхала військова колона, рішення було блискавичне,
- зупиняємся: шепочу Богданові, він за кермом, як буде так буде, втрачати в принципі не маємо що.
Кажу тепер вголос:
- військова колона, нас зупиняють, змушені зупинитися..
- газ в пол, я сказал, уроды…кричав він у відповідь
- пізно, нас зупиняють.
Влітаємо на повному ходу в військову колону, фактично врізаємося в місце між «хамерами», вискакуємо з водієм по різні сторони буса, на ходу підбираю зброю, піднімаю вгору та махаю до військових, щоб не стріляли.
Чую, що вслід відкриваються бокові двері, і з матами та криком: стоять б..ь, вискакує «військовий» (єдине чого боявся – це гранати, яку він міг кинути в бус, а сам шуганути в зеленку, чи кинути в мою сторону, а цього б не побачив). Я розвертаюся, знімаю запобіжник та заганяю патрон в патронник, все відбувалося надто швидко, адреналін зашкалював, діяв фактично на автоматі, мене мабуть врятували фари від хамерів, які його засліпили, він на секунду завмер, виставив калаш в мою сторону, (кажуть хлопці, що стрілив, я вже смутно це пам’ятаю, але на моє щастя промахнувся)…5 пострілів, стріляв по ногах, він навіть не ойкнув, не крикнув, на останньому пострілі, (просто перебив ноги йому) завалився на бік в сторону відкритих дверей до мене спиною, почув чужі постріли, крик:
- лежати, я сказав лежати.
Я кинув зброю на землю, підняв руки над головою та розвернувся лицем до військових та став на коліна:
- Свої, не стріляйте… у відповідь понеслося, самі розумієте що, головне не кулі, було б прикро отримати кулю від своїх..а це 80-ка 1 бат., який їхав на навчання в Миколаїв. Далі, як в тумані, шум, гам, матюки в мою сторону, - зброю на землю, хто такі і т.д. Хочу пропустити момент з’ясовування стосунків з військовими, хто ми і звідки взялися…Їх тоді міг зрозуміти, врізається бус, вискакують люди, починається стрілянина, головне, що все позаду, головне, що живі.
Пізніше один солдат сказав:
- Вам фактично повезло, ви в сорочці народилися, в вас сьогодні друге день народження, ще секунда і вас розстріляли.
В нас забрали зброю, ножі, навіть кишенькові ножі віддали їм. Почали оглядати «військового», ще дихав, приїхали медики, але констатували смерть, і тут побачили … жетон АЙДАРУ!!! Я від здивування оторопів, оскільки був впевнений, що то «сєпар», ну не може айдарівець, кричати «слава новоросії», заставляти нас це кричати, називати нас «украми» і т.д., навіть по п’яні, навіть обкуреним, навіть під наркотою…НЕ МОЖЕ, йому б мали сєпари мерещитися, москалі, російські дрг, хто завгодно, але не укропи...
Військові викликали ВСП (окрема тема до розмови), міліцію, ми в свою чергу передзвонили друзям-спецпризначенцям, щось по настроям ми не конче вірили в щасливий «хеппі енд». Спочатку військові вели себе агресивно по відношенню до нас, потім коли з’ясували, що ми таки волонтери, стали більш лояльними але до нас все одно нікого не підпускали. При огляді в айдарівця знайшли марихуану, психотропні таблетки «Тарен»… тепер стало зрозуміло чому він не реагував на біль.
Міліція, слідчі, військові, ВСПшники, купа людей…звідкілясь приїхав хлопчина від Айдару, мовчки глянув на труп: - наш, матюкнувся та поїхав… Хтось сказав вголос: тепер чекайте проблем. Почався огляд, опис, запис свідчень і т.д., пройшов час, нас посадили в машину, окрім водія, який залишився з бусом, оскільки він був заповнений спорядженням, та повезли ….робити експертизу на предмет знаходження алкоголю в крові, така процедура, забрали зброю в військових… а тепер трохи уваги, наші коліматори дивним чином щезли, як і ножі, їх просто не стало вони випарувалися, і хто? хлопці до яких ми їхали?
Потім привезли водія, як виявилося після нашого від’їзду приїхали Айдарівці, які вели себе досить агресивно, шукали винних, тобто нас, серед них були і адекватні, які показували на ноги, мовляв все сходиться, але інші кричали: підстава, це підстава… притому постійно нагнітали ситуацію, вони вирішили чомусь обшукати машину, мабуть думали, що ми там під спорядженням сховалися, в результаті такого обшуку пропав тепловізор, набір ключів і молоток?!!! (нафіга їм молоток?)… Тільки коробку з-під тепловізора залишили, мабуть так легше сховати за пазуху було…
На наше здивування, місцева міліція вела себе адекватно, спочатку ставилися з підозрою але коли вислухали, співставили факти (постріли в машині чули місцеві мешканці, які також дзвонили їм) визнали, що діяли ми таки правильно.
Отож результат:
- пошкоджений автомобіль (прострілений бус, 19 куль), вибиті стойки (далася чути їзда на швидкості по ямах) ;
- «віджаті» коліматори 2шт. та 4 ножа Глок, не враховуючи наших кишенькових (80-ка);
- «віджатий» тепловізор Пульсар HD50S 1шт (Айдар)
- пропавши ножі Глок 6шт. (хто з них я вже й не з’ясовував)
Ще один цікавий момент. Ми ж їхали не просто так, везли техніку для артилерії 80-ки на суму 12 000 доларів, і відповідно коли сталися події, я перше, що зробив подзвонив нач.артилерії, з яким ми до того все узгоджували по спорядженні, що так і так в нас проблеми, не доїхали мовляв до вас (я йому ще пробував в бусі, смс набрати про те, що нас захопили), от стоїмо, розбираються…а тепер увага, дуже важлива деталь, цей високопоставлений охфіцер навіть не удосужився передзвонити через кілька днів, тобто і техніки йому вже не треба, і доля йому наша не цікава, а якщо місцева міліція не на нашій стороні? А якщо нас тихенько десь вивезли подалі? Ну так, навіщо йому зайві клопоти з волонтерами, не дай Боже начальство не одобрить…Ми віддали прилади тільки не йому особисто, а хлопцям напрями, так він тепер навіть не згадує за ці прилади.
Можна звичайно говорити про моральну сторону, як ви можете говорити про матеріальні цінності, загинула людина, «боєць» Айдару і т.д., для мене особисто стало на одного «сєпара» та мародера менше.
Я повторюся, але судіть самі, в людини під дією наркотиків відкрилася її справжня сутність, розкрилася підсвідомість, не може людина, яка воює рік часу, кричати «укропи, я вас ненавижу», «слава новоросії» і т.д. Невідомо скільки він біди накоїв і скільки міг накоїти, можливо це був засланий «козачок», який передавав інформацію сепаратистам, багато питань так і залишиться без відповіді.
Якщо хтось думає, що це принесло мені якесь моральне задоволення чи полегшення то ви глибоко помиляєтеся, насправді тільки гнітить, камінь і далі лежить на грудях, адже таких як він, є ще чимало, і вони аж ніяк не покращать ситуацію на сході, не пришвидшать перемогу над ворогом, місцеві мешканці, через таких як вони, ще довго будуть ненавидіти все, що пов’язано з Україною.
Знаю, що багато будуть мені писати, що не всі такі і таке інше. Я сам знаю, що є хлопці-патріоти і в Айдарі (афганська сотня), але друзі, доти доки ви будете замовчувати та приховувати факти мародерства (скільки побутової техніки, і не тільки, передавалося через Нову Пошту), крадіжок, фактично рекету, викрадання, залякування місцевого населення, проблема сама по собі не минеться, а відповідати за чужі вчинки приходиться нам разом.
P.S. Говорив тільки мовою фактів, не прирівнюю наш випадок з будь-якими подіями, в тому числі і в Мукачево, не прирівнюю з жодним добровольчим батальйоном, особистих ворогів не маємо, ні серед добровольців, ні серед військовослужбовців. Маємо розуміти, що таких випадків може статися ще не один і з будь-ким, доки такі «воїни» будуть служити та носити вогнепальну зброю і залишатися безкарними.
Мир вам. Паломник.
п.с.
https://www.facebook.com/chymak.bm
