Був сьогодні там, в нашому трьохсотому полку... Багато людей. На території частини стояло п'ять трун, всі закриті. Грав оркестр... На родичів було несила дивитись. І страшно плакали матері: не голосно, а саме страшно - глухо і без сліз. Голосила тільки одна, мати загиблого хлопця-медика... Розмови серед людей правильні. Патріотичні... Не було запитань, що наші хлопці роблять там, на Сході, принаймні, я не чув. Навпаки, говорили, що перекриття доріг з вимогою ротації вояків нічого не дасть, натомість, краще зібрати грошей на підтримку і амуніцію хлопцям. Казали, що жінок на перекриття доріг підбурювали місцеві депутати - колишні регіонали. Дуже обурило людей, що гіпермаркет "Караван" влаштував свято в місті 21 числа, з фейєрверками і концертом Кузьми Скрябіна (йому окремий привіт, мабуть, гроші не пахнуть).
Взагалі, незважаючи на трагічність моменту, виникло відчуття, що буковинці, відомі своїм індивідуалізмом, гуртуються і стають громадою, в кращому розумінні цього слова. Є відчуття "ліктя" і небайдужості. Якби ж то кров не лилася...
Нехай Господь прийме душі наших героїв.
