Поздравляю!
Вспомнила рассказ от
Виталия Чепиноги на эту тему (пишет в стиле стеба на суржике). Думаю, вы испытывали похожие эмоции, но не признаетесь
ПАРАШУТІЗМ!!!
Джордж Буш старший відзначив своє 90-річчя стрибком з парашутом. Респект старіку! А я стрибав з парашутом рік тому, в Австрії. Якось я говорив з Віталієм Кличком на всякі житєйські проізвольні тєми, і він мені розказав, що останнім часом любить стрибать з парашутом. Я розчулився і сказав, що тоже хочу попробувать, хоч насправді й не хотів... Ну, у Віталія німецька ментальність і він уже не поніма, що в Україні "хочу" - означає: "в принципі, можливо, колись, навєрно можна було б попробувать, скорєй всєго, хотя, конєшно, вряд лі..."... То через два дні мені передзвонили і сказали: гер Чепинога, шнель, гоу ту Тіроль, парашютен, люфтваффе, слава україні... Я перелякався, ну поїхав... Сначала я там два дні адаптірувався, в основному в барі, а потом поїхав стрибать... Сначала я хотів написать завіщаніє, ну завіщать в мене особо нічого, кроме депутатського значка шестого созива і сільського кота. Але кіт особо завіщаться не хотів, він і так проживе...
Парашутний спорт, надо замєтіть, - він дуже странний і неудобний. От шо я імєю в віду? - Я всігда хотів стрибнуть з парашутом, але всігда - тільки в п’яному вигляді. Я і зараз увєрєн, що жодній адекватній людині ніколи в голову не прийде стрибать з парашутом тверезим, ібо - нахуя?... Але п’яним з парашутом не пускають... От такий когнітівний дисонанс, сплошний бля... Неудобства і несовершенство сознанія...
Короче, прочитали мені коротку інструкцію і погрузили в самольот. Самольот був чеський і маленький, називався "Чесна" і страдав сквозняками. Стрибать треба було з висоти 3 кілометри 800 метрів... А тут треба замітить, що особєнності чєловєчеського глаза такови, що з висоти трьох тисяч метрів, тобі все одно, що 3 тисячі метрів, що 12 тисяч... Це я до того, що якщо ви літали в обичному пасажирському самольоті і дивилися униз, то оце з такої висоти треба стрибать, короче – пісдєц…
Поки самольот набирав висоту, інструктор питався мене безуспєшно развлікать, він бачив що я сильно грусний і взволнований, і зовсім не рад знакомству з небесами… Піднімалися ми минут 20-30… Самольот кашляв і задихався, точно як я, коли піднімаюся на 19-й поверх, як ліфт не працює. Це не прибавляло мені оптімізма… Чогось пригадався Мересьєв і подумалось, що в принципі, можна жить і без ног… Внизу пропливали пасторальні тірольскі села… Вони були красіві, ну дуже далекі і маленькі… Подумалось, що в якомусь з них сьогодні буде діскотєка і там розказуватимуть, як якийсь долбойоб сьогодні упав з неба, розвалив фермерське хазяйство, погиб сам і утащив з собою на тойсвіт пару породистих заможних коров…
Інструктор показував мені красіві заморожені і загадочні Альпи… Але мене в цей момент тошнило і сильно потіли долоні, а тому хотілося сказать інструкторові, - пашол ти нахуй з своїми альпами… Ну я не знав як точно виразиться… В голові крутилося тільки: фак моунтайн, фак самольот, фак парашут, фак вандерфулволд… Ще в я в цей момент думав, що як останусь жив, то не знаю чи проголосую за Клічка…
Досягнув необхідної висоти, інструктор одкрив двері і я поняв, що значить жить в Норільську всередині лютого… Страшний холодний вітер увірвався в салон самольота і ласково тріпав мої внутрішні органи, включітєльно з спинним мозком… Реді? - спитав інструктор… Ні, ніфіга не реді, хотів я йому відповісти, в мене встрєчі, сложні переговори, неотложні діла, і вообще я б ще пожив трохи в цьому недосканалому брєнному мірі… Ти, мабуть, стрибай, чоловіче добрий, а я тебе тут підожду… Ну не проконало… То він ласково узяв мене за талію і кинув униз к їбеням на землю…
На фазі знакомства з технікою прижка, мене сильно інтересували внутрішні ощущенія. В смислі, тобі кажеться, що ти паріш, чи падаєш? Так от, скажу я вам: паріш, падіння не відчувається зовсім… Хотя, коли наді мною уже одкрився купол, то я бачив як падають інші люди. Человєк летить додолу як важкий мішок з гавном…
Саме класне, що коли ти вже випав з самольота, і вже нічого не ісправить, то стає дуже хорошо… І хочеться кричать всякі вещі, тіпа – слава Україні, путін хуйло, гітлєр-капут, не важно… На душі прекрасно і чисто…
Після відкриття купола ощущенія уже не такі гострі… Просто потихеньку наближається земля і можна дивиться на ці красоти з висоти птічого польота і показувать птицям дулі…
В общим я всім рекомендую. Ви не пожалієте… Коли я сів додолу, то помолився всім нашим богам, а також - Кетцалкоатлю, Шиві, Аллаху, Ганеші, Ярилу, Гаруді, Тору, Одіну і даже якомусь видуманому мною духу Івана Купала (де він узявся в голові – непонятно)… А потом випив шампанського і разного іншого алкоголю, пропорційно кількості богів міра…
В общим, треба стрибать. Саме главне, мужики, що після стрибка ти пошти цілий день чувствуєш себе крутим мачо… Для дєвушек у мене нема опредєлєнія… Ну, може, як Мерлін Монро, на отій решотці з вентилятором в білому платті…
Треба якось попробувать стрибнуть ще раз. Хоча знатоки кажуть, що другий раз самий страшний… Ну, нічого, переживем!!!
