Я тут кілька років тому почав писати у вільний час:
Майже тисячу років тому київський чорноризець Федосієвського монастиря Нестор розпочав свій літопис словами «звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала». З того часу було написано дуже багато наукових праць та популярних творів, але й досі питання поставлене Нестором залишається актуальним і довкола нього й досі точаться запеклі суперечки.
ВАРЯГИ
Грецьке: Βάραγγοι, Давньонорвезьке: Væringjar
Почнемо з того, що в Західній Європі варяги до кінця 10 століття практично не відомі. Повість минулих літ згадує про покликання варягів через двісті років після того, як ця подія нібито відбулася. Але оскільки літописець розповідає про покликання варягів, давайте спробуємо розібратися кого саме він мав на увазі.
Насамперед звернімося до літопису.
«Поляномъ же живущимъ особь по горамъ симъ, и бЂ путь из Варягъ въ Грекы и изъ Грекъ по Днепру и вЂрхъ Днепра волокъ до Ловоти и по Ловоти виити въ Илмерь озеро великое из него же озера потечеть Волховъ и втечеть въ озеро великое Нево и того озера внидетъ устье в море Варяское и по тому морю внити доже и до Рима а отъ Рима прити по тому же морю къ Царюграду и отъ Царяграда прити в Понтъ море в неже втечеть ДнЂпръ рЂка.»
Тобто Варязьке море – це не лише Балтика, а весь водний простір довкола Європи – включаючи Північне і Середземне моря. Наводить також на роздуми, як літописець описує Варязький, або Великий Східний, шлях. Нагадаємо, що в старослов’янській мові не було розділових знаків. Якщо відкинути розділові знаки поставлені пізнішими перекладачами та інтерпретаторами, то видно, що літописець описав шлях довкола Європи, де із варяг спочатку потрібно потрапити у греки, а потім по Дніпру, Волхову, Ільменю і т.д., аж до Царгорода і назад до Дніпра.
Давньоруський церковний діяч та письменник Феодосій Печерський, який жив у Києві в середині 11 століття, називає латинську віру варязькою у своєму «Слові про віру латинську чи варязьку». І тут варто згадати, що скандинави прийняли християнство досить пізно. Власне шведи, яких часто призначають на роль варягів-засновників Русі, почасти прийняли християнство на початку 11 століття, і аж до кінця 11 століття у Швеції відбувалися зіткнення між християнами та язичниками. Тому малоймовірно, щоб Феодосій називав варязькою віру скандинавів. Навпаки він чітко каже, що латинська і варязька віра тотожні.[1]
Треба також сказати, що власне описаний Нестором шлях із «варяг у греки» з’явився досить пізно. Якби цей торгівельний шлях був розвинений за часів Рюрика чи Олега, то мали б залишитися хоч-якісь матеріальні свідчення такої торгівлі у ІХ-Х століттях – тобто візантійські гроші, прикраси, вироби. Але на території колишньої Русі таких знахідок обмаль – знайдено лише один візантійський динарій[2], та й той датований 976 роком. Натомість є багато знахідок кладів срібних арабських монет, які припадають саме на цей період. Кількість цих кладів поступово зменшується з просуванням на Захід і Північ. І тут ми помічаємо, що якщо на землях західних слов’ян (практично всі у Прибалтиці) знайдено 16 кладів арабських монет, то на території Швеції – лише чотири, які датуються пізнішим часом. Таким чином, у VIII-X століттях основна торгівля йшла по через Каспій по Волзі і Дону. Ранні арабські джерела досить точно описують цей шлях.
Першим із арабських авторів, які згадували про народ русів став начальник пошт у багдадського халіфа Ібн Хордадбех, котрий у своїй «Книзі шляхів та країн» (відомо дві редакції: одна датується 847 р., а друга раніше 886 р., але згадка про русів є в обох) писав:
«Якщо говорити про купців ар-Рус, то це один із різновидів слов’ян. Вони доправляють шкірки зайців, чорних лисиць та мечі із найвіддаленіших слов’ян до Румийского моря. Володар ар-Рума [Візантії] бере з них десятину. Якщо вони відправляються по Танісу [Дон] — річці слов’ян, то проїздять повз Хамлидж, місто хозарів. Їхній володар також бере з них десятину. Потім вони відправляються по морю Джурджан [Каспійске] і висаджуються на будь-якому березі… Іноді вони везуть свої товари від Джурджана до Багдада на верблюдах. Перекладачами [для] них є слов’янські слуги-євнухи. Вони стверджують, що вони християни і сплачують подушну данину.»[3]
Утім, з цього уривку ми бачимо, що в середині ІХ століття торгівля йшла через русів у двох напрямках – на схід через хозарів до арабів, і на південь у Візантію.
Тепер щодо самого терміну варяги. У своїй фундаментальній праці С. Гедеонов[4] досить докладно розбирає походження терміну «варяг» та самого явища «варяги», виводячи їх від грецького Βάραγγοι – варвари. Гедеонов першим звернув увагу на те, що варяги з’являються у грецьких джерелах лише у другій третині ХІ століття. Інший російський історик Д.І. Іловайський пише: «Візантійці ніде не змішують Русь із Варягами. Про Варягів вони згадують лише з ХІ століття; а про народ Рось, під цим його ім’ям, говорять переважно від часу нападу його на Костянтинополь 865 року. Але і після того вони продовжують називати Русів Скифами, Тавроскифами, Сарматами тощо»[5]. А.Г.Кузьмін[6] звертає увагу на згадку Васильєвським прямих вказівок Скилиці (XI ст.) та Кедрина (XII в.) на те, що «варанги за походженням є кельтами, які служать за наймом у греків». [7]
Ця згадка є вельми важливою, ось через яку обставину. Нестор, описуючи народи, які живуть довкола слов’ян, опускає найбільш активний народ Європи 9 століття – а саме франків. Проте річ у тому, що франками називали не якийсь окремий народ – франками називали населення всіх земель, підвладних Карлу Великому та його нащадкам. А ці землі населяли серед інших і слов’янські племена, а конкретніше ободрити чи бодричі або рароги. На час Скилиці та Кедрина кельти центральної Європи вже повністю злилися з франками і ці автори цілком могли позначати франків давнім терміном – кельти. Наступний аргумент – філологічний. У сучасних східно-слов’янських мовах практично відсутні не запозичені слова, які починаються на «ф» - майже всі вони іноземного походження. І досить часто в усній мові ці початкові «ф» вимовляються, як «хв» - хвіра, Хведір тощо. Додамо сюди важкість вимови звукосполучення «фр», і одержимо – фаранків, варанків, варангів – саме так їх називали араби.
--------------------------------------------------------------------------------
[1] Феодосій Печерський Слово про віру латинську чи варязьку / Християнство на теренах України I-XI ст. Україна на сторінках Святого Письма та витяги з першоджерел, що засвідчують процес поширення християнства на теренах України від апостола Андрія до князя Володимира. — К., 2000. — С.363-365.
[2] Янин В. Л. Денежно-весовые системы русского средневековья. М, 1956, стр. 105, 152.
[3] Ибн Хордадбех. Книга путей и стран. М. 1986
[4] Гедеонов С.А. Варяги и Русь. СПб., 1876
[5] Иловайский Д. Еще о Норманизме, Русск. Вестн. 1872 г., декабрь, стр. 504.
[6] Кузьмин А.Г. Об этнической природе варягов (к постановке проблемы)//Гедеонов С.А. Варяги и Русь. В 2-х частях. 2-е изд. - М.: НП ИД "Русская панорама", 2004, с. 576-620.
[7] Васильевский В.Г. Труды. Т. I. – СПб., 1908. С.322-323.
