Звичайно, що кадровим служакам хотілося б, щоб суспільство вірило б їм, любило і ні в чому не сумнівалось. Подібно нашим мєнтам і суддям, мабуть, хочеться народної довіри і любові. Але якби якийсь мєнто-Квант написав, що всю боротьбу зі злочинністю треба довірити мєнтам із заплющеними очима, бо вони на те кінчали свої академії, то половина іржали б, як коні, а інші вигнали б його підсрачниками. Холодний реалізм: які підстави сподіватись на цноту мєнтури у прогнилій державі?
Так само і з Генштабом, військкоматами etc. Випалити їх напалмом не можна, бо це на певний час - втрата керованості. Дати їм вказівку виправитись смішно, бо ніяка система не реформує себе сама. Засекретити - страшна набезпека, гірша від повної дискредитації, бо відсутність інформації дає грунт для найтупіших чуток.
Отже:
Дотиснути систему до принципу особистої відповідальності. Дав Муженко втекти Назаркіну - сиди сам у тюрмі, при цьому героїчність Муженка і винність Назаркіна несуттєва, бо кругову поруку треба розрубати. Не дав ради Гелетей з постачанням війська і особливо добробатів - нах + умовний вирок. Риба гниє з голови і лікується так само. Якщо Порох не виявить рішучість і жорсткість до ВЕРХІВ, то народ не сприйме жорсткість до НИЗІВ типу дезертирів з "Прикарпаття".
А з агітаторами типу Кванта і ворогів не треба, бо виробляється асоціація: захисник керівництва = ідіот. Хай армія для пропаганди набере людей ззовні, які розуміють відмінність від вояків широкої публіки.
