Дохтур Лівсі для настрою ))))

[Milena]

Последнее не очень смешно, потому что "растянуто" и наспех, вот если отредактировать, убрать повторы, тогда и будет самое то, дохтур Ливси.

[vs]

- Хто є усі ці люди і чого вони вирішили, що я з ними? - недоумєвав Бог.

 

[Nata]

- Шо такоє, откуда розгі? - злякано істєрив Чуркін, глядя на огромну кадку з прутьями і лавку в углу.
- А потому шо лібо ми сєгодня вас випорєм, лібо нас всєх завтра висєкут і отправят слєдом за Лігой Націй, - тєрпєліво роз'яснила Пауер.
- А в чом проблєма? Лічно ми согласні поддєржать рєзолюцію, прізивающую к взаімному прєкращєнію огня і возврату к пєрєговорам, - замєтіл Чуркін, дрожа, як осіновий ліст.
- А всьо, етот поєзд ушол. Скоро ваших маріонєток прізнают террорістічєскімі організаціями, а с террорістами ніхто не проводить пєрєговоров, - намєкнула Пауер.
- Оні собствєнниє, не наші. Ми только німі воюєм, - оправдувався Чуркін. - А вліянія нєт совєршенно, бо бесплатно под нашим командованієм не согласєн хєрачить ні одін ополчєнєц. І приходиться потому возить на Донбасс послєдніє нєфтєдоллари гумконвоями...
- То єсть, ви сєйчас прізнайотє, шо на Донбассє єсть ваші войска? - перебила Пауер.
- Конєшно єсть, только натовські. Наших нєт, - забрехався Чуркін, взволнованно косясь на розгі...
* * *

[Nata]

"Не солдати – а хірургічні відходи. Саме так хоронять загиблих на Донбасі росіян." - TBi
- А ну расступісь, тут вашего полку прібило!
Грєшниє душі перелякано разбєжалісь по огромному чану с кіпящєй смолой. Мєлкій бєс розв'язав мішок і витряхнув новєнького.
- Располагайся, - прєдложив бєс і зашвирнув новічка в чан.
- Піздєц! - завізжав от болі новєнький, питаясь випригнуть.
- Куда? - строго гаркнули старожили, затаскуя його обратно. - Тєрпі молча і нє висовуйся протів законной власті.
- Так, піздєц, горячо вєдь! - ше громче заорав новічок, отчаянно трєпихаясь в цепких об'ятіях.
- Хрістос тєрпєл і нам вєлєл, - напутствувала грязна душонка і двинула новічка помєж глаз увєсістим золотим кадилом. Тот ойкнув і вирубився, плавно погружаясь на дно.
- Пусть прівикаєт, - самодовольно улибнулася грязна душонка, набирая в кадило свєжей смоли. - Сільний, зараза!
- Пороть і єсчо раз пороть до полного прівиканія, - мєчтатєльно прєдложив герпесний дух, влюбльонно поглажуя казацку нагайку. - Послє хорошей поркі кіп'яток покажется расслабляющей ванной. Помню, ми пацанов в Антрацітє разложілі как-то на лавкє...
- Достал уже своїм пороть, - возмутилась брянська душа, кокєтліво надувая губки. - Гдє обєщанна, блін, романтіка?
- Дура! Устроїть тєбє романтічєску порку? - злобно прєдложив герпесний дух.
- Мілий, ну нє сєрдісь, - іспугалась брянська душа, случайно випльоскуя часть свого содєржимого. Содєржиме упало в окріп і над чаном поднялось фєкальне зловоніє.
- Гдє я? - встрєпєнулся новопрібивший, брєзгліво морщась от запаха.
- В котлє, - хором отвєтілі старожили.
- І єслі ти, падло, єщо раз попробуєш вискочіть - пєняй на сєбя, - злобно прєдупрєдил герпесний, помогая новєнькому подняться. - Ето ад, а не сауна. Нужно молча тєрпєть і мучаться.
- Какой ад? - ізумілся новічок. - Только щас вєдь з братвой хєрачілі укропскій посьолок із "Градов".
- Ніхрєна сєбє щас, - хмикнула грязна душонка. - Ти уже поді пару зємних мєсяцев с нами булки тут париш, хірургічєскій отход номєр сто сємь.
- Какой отход? - не понял новопрібивший.
- У тєбя на могілє напісано, - пояснила грязна душонка. - Ну, расказуй давай, за шо к нам забросілі мучаться?
- А я знаю? - возмутився новічок. - Я же просто пріказ ісполнял...
- Ну понятно, - перебив герпесний, кивая на брянскую душу. - Мєня тоже вот ета отправіла зарабатувать дєньгі. Мол, толку от тєбя нєт, в ніщєтє прозябаєм, а Пєтрови, вон, получілі дєнєжну компєнсацію за свого нєпутьового старшего і отгрохалі шикарний рємонт...
- Долго будєш мєня упрєкать? - обідилась брянська душа. - Я уже сто раз ізвінялась.
- Сколько надо - столько і буду, - огризнувся герпесний. - Піздєц, лучше би в костьор мєня бросілі, чєм паріться с етой дурой целую вєчность...
- Ето ти віноват, шо дєнєжной компєнсації нє хватіло на харошую тачку, - упрєкнула брянськая. - Дослужился би сначала до офіцера, а потом уже лєз под пулі.
- Значіт слушай сюда: когда пріліваєш с подругамі нову машину, за руль садіться нєльзя, - наставітєльно проізньос герпесний. - Повторі.
- Да іді ти!..
Брянськая душа обіженно отвернулась і протівнєнько заридала.
- Я же просто хотєла, шоб ми жилі по-чєловєчєскі, - причитала вона.
- Вот смотрю на вас і понімаю, шо Бог гдє-то всьо-такі єсть, - глубокомислєнно ізрєкла грязна душонка, набожно хрестясь. - Всю жизнь проработал батюшкой і ні разу нє вєріл, а щас віжу от ето, как заблуждался...
- Батюшкой? - удівілся новєнькій. - А сюда попалі за шо?
- Офіціально за то, будто якоби освящал боєвиє снаряди і боєголовкі, - вздохнула грязна душонка. - А по жізні, подозрєваю, і прочіх грєхов нє счєсть... Только мнє єщо повєзло, відішь вона?
Грязна душонка указала на огромну паяльну лампу под потолком, шо нещадно жарила вісящих на алмазних цепях грєшніков, які громко і істошно орали.
- Там особі мєста, патріарші, - пояснила грязна душонка.
- Так а ми вообще надолго сюда? - неиерпляче уточнив новєнький, все ше тихенько постануя от болі. Старожили громко заржали.
- Ти, сто сєдьмой, постарайся не обращать вніманія на кіп'яток, - посовєтував герпесний. - Обмакніся, попрісєдай. Очєнь скоро прівикнєш.
- Только нє пєй, - посовєтувала грязна душонка. - А то брянская, вон, напілась і тепер ізригаєт зловоніє.
- То такая натура, - буркнув герпесний. - Брядь - она і в аду остайотся брядью.
- Чьйо б мичало, - угрюмо замєтіла брянская.
- Ето ти мєня до горящєй смоли довєла, - заорав герпесний, мєдлєнно доставая нагайку. - Ох, давно надо було тєбє всипать, шоб не капала на мозги. Сідєл би щас дома живой, в тєплє і уютє...
- Побєрєгісь!
Мєлкій бєс появився снова і висипав із мєшка шось несуразне. Несуразне плюхнулось в чан і, громко заоравши от болі, попиталося випригнуть.
- Сідєть! - властно приказала грязна душонка, огрєвая його кадилом. Несуразне ойкнуло і погрузилось на дно.
-Так, посмотрім... - грязна душонка сунула руку в смолу і достала оттуда табличку. - Хірургічєскій отход номєр тисяча трідцать пять... Случайно нє родствєннік?
Новічок отріцатєльно замотал головою.
- Значіт, Путін опять хєрачить полєз, - вздохнув герпесний. - Ну, тєпєрь уже точно набросают нам полний чан под зав'язку...
- Зато будєт нескучно, - замєтіла брянская душа, протівно причмакуя. - Может, хоть кто-то із ніх будєт мєня ценіть.
- Ви їх, главноє, сразу покрєпчє дєржітє, пока я каділом по лбу не огрєю. Бо ше повискакують, - напутствувала грязна душонка.
- А шо будєт, єслі оні повискакують? - поінтєрєсувався новєнький.
- Тєбє шо, тут плохо сідітся? - поінтєрєсувався герпесний. - Вполнє свєжа смола, в мєру в'язка. Стабільная тємпєратура кіпєнія. А там, говорят, за порєбріком єсть паяльниє лампи, горящі костри, єщо какая-то хрєнь. Тєбє туда хочется?
- Домой хочу, к мамє, - занив новічок і грустно заплакав. - Я же думал, шо ми укропов будєм хєрачить. Я ж нє знал, шо оні нас тоже...
- Ну, сто сєдьмой, не плач, - розчулилась грязна душонка, пріжимая новічка к сєбє. - Мєжду мамой своєй і Путіним ти лічно сам вибрал Путіна. Может, "Газпром" когда-то зажжот в память о тєбє вєчний огонь на могілє бєзимянних хірургічєскіх отходов. І потомкі будут гордіться і ставіть другім в прімєр. Утєшай сєбя етім, іначе от горькой, жестокой правди даже в аду можна запросто сойті с ума...

[Nata]

- Ну шо, Владімір Владіміровіч, как самочуствіє? - освєдомилась Мєркєль, входя в кабінєт.
- Гєля, я щас не поняв? - удівілся Путін. - Ти шо, фейсбук не читаєш? Прі чому тут моє самочувствіє, єслі ви собралісь слівать мнє укропов?
- Слівать, конєшно слівать, - согласно закивав Олланд, доставая ларінгоскоп. - Скажитє а-а-а.
- А-а-а, - недоумєвающе протянув Путін. - А гдє, кстаті, мої "Містралі", скотіна?
- Сєйчас вияснім, Владімір Владіміровіч. Посмотрітє сюда, - Мєркєль дістала карманний фонарік і посвітила Путіну в очі.
- Шо таке? Шо ви дєлаєтє? - удівілся Путін. - Давайтє вже начинать. Смотрі, Гєля, я вам прєдлагаю Польшу прімєрно по Краков і нємного Руминії. А ти, Олланд, ізвіні, но сам сєбє нахєрачиш. Потому шо думать башкой надо било, прєждє чєм обіжать вліятєльного мірового лідєра...
- Владімір Владіміровіч, - вмішалась Мєркєль, прєривая азартно брижжащий слюною поток сознанія. - Нада ше молоточком по колєнкам постучать, но ето не больно.
- Ви шо, совсєм охрєнєлі? - не поняв Путін. - Какой нахрєн молоточєк? Я тут подготовіл дєтальну карту...
- Владімір Владіміровіч, продолжитє, пожалуйста, ассоціатівний ряд: Гондурас, Кітай, Вєнєсуела, - прєдложив Олланд.
- А прі чом тут Кітай? - окончатєльно запутався Путін. - Нє, он, конєшно, наш самий надьожний партньор, но на Восточну Європу вродє не прєтєндуєт...
- Україна, Літва, Латвія? - продовжив Олланд.
- Хєрачить, хєрачить... - агресівно набичився Путін. - Слушай, Гєля, может, вам хватіт Польші по Ворцлав і Чєхії трохи, по Прагу?
- Вот відіш, Ангєла, а я говоріл, шо нєобходімость хєрачить у нєго закрєпілась на уровнє генетічєскої мутації, - сказав Олланд, побєдно пряча ларінгоскоп за пазуху. - Разговори і убєждєнія тут бесполєзни.
- А я все ше нє вижу воєнного рєшенія конфлікта, - замєтіла Мєркєль. - Воно ж невмєняєме, йому только дай стартонуть і не факт, шо потом сумєєш остановить.
- Я дурак, у мєня і справка єсть, єслі шо, - согласився Путін. - Давайтє уже дєліть, ілі как? Бо ночь на дворє, а я ше толком не похєрачив.
- Владімір Владіміровіч, - скорбно проізньос Олланд. - Ми сєйчас говорім нє о вас, а про Обаму.
- Обаму? - офігєв Путін. - А прі чом тут Обама?
- Наші генетікі тайно взяли у нього образєц слюни, - пояснила Мєркєль. - І обнаружили хєрачлівий гєн-мутант, которий спав до пори. Но ви своїм вєлічієм і упорством його розбудили. І тепер Обама совсєм как с цепі сорвался. Напакував повні самольоти і авіаносци новєйшего вооруженія для України, пріказав прівєсті в боєвую готовность ядєрні боєголовки...
- От скотіна! Хєрачить, хєрачить... - разозлився Путін. - Щас набєру Кадирова, пусть отправіт туда...
- Владімір Владіміровіч, ви совєршенно не понімаєтє сітуацію, - сокрушонно покачав головою Олланд. - У Обами воєнний бюджет почті в дєсять раз больше вашего, огромний научний потенціал... Пока ваші боєвиє роботи осваювали квадроцикли, учьониє НАСА ізобрєлі ртутного термінатора, генетічєскі-модіфіцированного робота-поліцейського...
- То єсть не понял: ви сєйчас намєкаєтє, шо я должен бояться какого-то там Обаму? - подозрітєльно уточнив Путін.
- Не просто должни, Владімір Владіміровіч, а обязани, - согласилась Мєркєль. - Ми с Олландом вообще с трудом уламали його дать вам послєдній шанс ісправить своє повєдєніє.
- Соглашайтєсь, Владімір Владіміровіч, - поддакнув Олланд. - Виводітє сєйчас же войска і ложітєсь на дно, пока Обама не передумав. Бо сначала вас расхєрачить, а потом і до нас дойдьот.
- Вообще невмєняємий, - добавила Мєркєль. - Глаза горят, на лбу проступили нєпонятниє трі шестьорки. Ми с собой в качєствє обєрєгов захватили нємного духовних скрєп, так оні всє погнулися і заржавєлі...
- Скажітє, ви ідіоти, ілі мєня счітаєтє дураком? - холодно спросив Путін. - Духовні скрєпи не можуть погнуться і заржавєть, оні же лікьоро-водочниє.
- А вот прєдставьтє! - жутким голосом возразила Мєркєль. - Погнулись - і заржавєлі.
- Нє іначє, как заговор рєптілоїдов, - шопотом проізньос Олланд, пугліво оглядуясь по сторонам. - Кстаті, у вас їх нєт? Бо я гдє-то слишал, будто оні тайно шпіонят в Крємлє, вижидая команди фізічєскі унічтожить любого вєлікого лідєра, хто посмєєт своїм хєрачить стать у ніх на путі.
- А я вєдь, кстаті, посмєл, - тихенько похвастався Путін, на всякий случай оглядуясь по сторонам. - Как только начались санкції, я сразу понял, шо ето їх рук дєло. Гєля, ну ти же на самом-то дєлє нє могла...
- Конєшно же не могла, - завєріла Мєркєль.
- І мєня тоже заставілі, - признався Олланд. - Сказали: отдаш, мол, "Містралі" вєлікому русскому лідєру - і ми тєбя дезінтегріруєм на составляющі.
- Так шо, Володя, надо, - подитожила Мєркєль. - Раді будущего Росії, раді твоєго будущего нужно вивєсті с Донбасса тєхніку і солдат, пєрєкрить наглухо граніцу і срочно залєчь на дно, дємонстріруя хотя б мінімальне налічіє вмєняємості.
- Іначє Обама сказав, шо тєбє піздєц. Потому шо рєптілоїдна звєзда смєрті вже пікіруєт над Москвой, - скорбно вздохнув Олланд.
- Значить надо хєрачить пєрвимі, - сообразив Путін. - Упрєждающа ядєрна пиль...
- Володя, какіє ядра, какая пиль? - покачала головою Мєркєль, грустно цокая язиком. - Оні всє твої ракєти взорвуть на стартє мощним космічєским лучом. Не врємя сєйчас видєлуваться.
- Ну нє могу я так сразу. Понімаєтє? Нє могу, - нєрвно простонав Путін. - Ше й Лавров щас в наушнік орьот, будто рєптілоїдов не сущєствуєт і ви питаєтєсь мене обмануть. Вот хто із вас врьот?
- Ангєла, я так і знал! - ахнув Олланд. - Я ше наблюдая за єго виступлєніямі начал подозрєвать, шо Лавров - рєптілоїд. Полне отсутствіє емоцій і мімікі, словно біоскафандр...
- А ти хорошо єго знаєш, Володя? - забеспокоїлась Мєркєль.
- Не знаю, - растєрявся Путін. - Он ше задолго до мєня работал в правітєльствє.
- Вот-вот, - поддакнув Олланд. - Вобщем ти, Владімір Владіміровіч, хорошенько подумай. А ми будєм срочно лєтєть, бо тут у тєбя как-то стало слішком опасно. Пошлі, Ангєла?
Олланд взяв Мєркєль за руку і повів к виходу.
- А фуршет? - вспомнив Путін.
- На вот, - Олланд достав із кармана бутилку водки і протянув Путіну. - Випєй за нас, авось благополучно удастся добраться домой. А в воскрєсєніє лібо я, лібо Ангєла тєбє позвоніт. Скажеш, шо ти рішив. Харашо?
- Ага, - кивнув Путін, задумчиво глядя на водку.
- Ну всьо, как у вас говорят - бєрєгі сєбя, будь осторожен.
Олланд дружескі похлопав Путіна по плечу і вмєстє с Мєркєль оні удалілісь в глухую ночь...
- Как думаєш, повєріл? - с надєждой поінтєрєсувався Олланд, виглядуя в чорне окошко іллюмінатора правітєльствєнного самольота.
- Да кто єго знаєт, - вздохнула Мєркєль. - Ти же сам убєділся, шо гєн хєрачлівості напрочь закоротив нєрвниє окончанія сєрого вєщєства. Рєакція заторможена, колєнкі на удари не рєагіруют, обільноє непроізвольноє слюновидєлєніє... Унікальний случай в міровой мєдіцинє, когда бєшенство перейшло в хронічєску форму.
- Но попробовать стоїло по любому, - убєждьонно проізньос Олланд. - Іначе может начаться война.
- Война, майн либер коллєга, уже началась.
Мєркєль устало откинулась на спинку крєсла і задрімала...

[dk]

 

[Nata]

- Ну гдє там ето хуйло? Поскорєй би... - нєрвно йорзав Олланд на стулі, виглядуя в корідор.
- Шо, страшно? - скєптічєскі уточнила Мєркєль.
- Скорєє мєрзко, - признався Олланд. - Мене вже тошнить от єго наглой ботоксной морди.
Гдє-то вдалі послишався громкий лай.
- А вот і прідворниє журналісти, - замєтіла Мєркєль. - Навєрноє вже прієхал.


В корідорє почулося громке цоканіє копит і в комнату заглянув Лавров.
- Обами ілі Кемєрона тут нєт? - поінтєрєсувався он.
- Нєту, - сухо отвєтіла Мєркєль.
Лавров удовлєтворьонно кивнув і крикнув кому-то:
- Можно!
Путін осторожно війшов в кабінєт, вніматєльно принюхуясь.
- Хто тут набздєл? - шутліво поінтєрєсувався він. - Дишать нєвозможно. Порох, ти?
Путін криво усмєхнулся і подошол к стулу в дальнєм углу.
- Погодітє, Владімір Владіміровіч, - вбєжал в комнату Лукашенко, отодвигая стул. - Мнє Мєркєль на пару слов. Ангєла Хьорстовна, вам нє нужна случайно пєрспєктівна європєйська страна на довольствіє? А то у Владімірича з баблом сєйчас туговато...
- Ето шо сєйчас било? - не поняв Путін. - Ти охрєнєл?
- От Владімір Владіміровіч, не мєшайтє нам обсуждать євроінтеграцію, - попросив Лукашенко. - Януковічу он уже помєшалі, і шо?
- А ну погоді, - потрєбував Путін, вихватуя стул. - Хєрачіть, хєрачить...
- Тіхо!
Мєркєль достала звонящий мобільнік і подняла трубку.
- Альо, Барак? Нєт, ше не подпісалі, только собралісь... Та погоді ти хєрачить, какіє джевеліни і томагавкі? Дай хотя би попробувать...
Мєркєль расстроєнно махнула рукой і положила трубку.
- Говоріт, давайтє бистрєє, бо МакКєйн уже нєтєрпєліво круги наматує вокруг Бєлого дома і рвьотся в бой, - сообщила вона.
- Гєля, я щас нє понял, ми хохлов слівать собралісь ілі Обамє дєлать пріятно? - не поняв Путін. - Хто тут міровой лідєр в конце-концов?
Путін взяв карандаш і рулон туалєтной бумаги.
- Ітак, хто пєрвий начньот уніжаться і умолять мєня не хєрачить? - поінтєрєсувався він. - Гєля, начньом с тєбя. Твої прєдложенія?
- Ти шо, хуйло, охрєнєл? - поінтєрєсувалась Мєркєль.
- Шо? - удівльонно подскочив Путін, нічаянно ломая карандаш. - Шо щас проізошло, я не поняв?
- Расказую для тупих, - сказала Мєркєль. - В етой комнатє щас собралісь два міровиє лідєри і одін кандідат на званіє, шоби ісключітєльно із соображеній жалості і гуманізма помочь зарвавшомуся хуйлу воврємя остановіться. Напоминаю, шо МакКєйн вже наматує круги вокруг Бєлого дома, ізнивая от нєтєрпєнія. І уж явно не потому, шо желаєт узнать о какіх-лібо компромісах.
- Мнє єщо раз напомнить про ядєрну пиль? - нєрвно спросив Путін, пуская слину. - Ілі позвоніть на короткий номєр унічтоженія НАТО?
- Собєрі своїх підарасов і валі за порєбрік, - прєдложив в отвєт Порошенко.
- А ти оборзєл, - злобно замєтіл Путін. - Відать, Іловайск нє пошол на пользу.
- Гєрр Путін, давайтє бліже к конструктіву, - прєдложила Мєркєль. - Ви согласни виполніть трєбованіє Порошенка?
- Нєт, - заявив Путін. - Нє хватало ше... Хто тут кого хєрачіт, шоб діктувать условія?
- Ясно... - грустно вздохнула Мєркєль, поднімаясь со стула. - Олланд, звоні Обамє і пошлі на фуршет.
- Так, всєм сідєть! - злякано закричав Путін, випучивши глаза і доставая якусь коробочку. - Єслі я щас нажму сюда - Донєцк і Луганск расхєрачат вмєстє с заложнікамі. Ето понятно?
- Вот оно, істінноє ліцо русского міра, - спокойно замєтіла Мєркєль, присажуясь. - Перекошене злобой, напудрене, вовсю чвиркаєт кітайськім сіліконом, який пацієнту впарили вмєсто ботокса...
- Гєля, я за сєбя не ручаюсь, - напомнив Путін.
- Ладно, раз уж хуйло настаіваєт, то, так і бить, послушаєм єго трєбованія, - прєдложив Олланд, забірая у Путіна туалєтну бумагу і доставая дорогу ручку "Паркєр". - Ізлагайтє, записую...

(Продолженіє очєнь даже возможно, шо слєдуєт...)

[Nata]

- Мірний план, мірний план... Вєртєл я їх мірниє плани, - злобно ворчав Путін, пєдантічно розривая Мінські угоди на множество мєлкіх квадратіков.
- А с етого вот момєнта прошу поподробнєє: на чому конкрєтно ти їх вєртєл? - єхидно поінтєрєсувалась Кабаєва, прімєряя у дзеркала бєларусскую кружевную білизну с Лукашенком на чашечках.
- На пальце вєртєл, - огризнувся Путін. - Нє відіш, я занят гєополітікой.
- Вот імєнно, шо на пальце. Бо больше вже нє на чєм, - замєтіла Кабаєва. - Капєц, докатілісь: жена мірового лідєра стоїт голая пєрєд зєркалом і прімєряєт бєларусскіє трусікі, словно какая-то бичка, а прєстарєлоє чмо с претензієй на міровоє господство даже нє соізволіт глянуть. І шо ти оце намусорив тут гєополітікой? Взял вєнік і подмети.
- Мєсті - ето женскоє дєло, - обіженно сказав Путін.
- А дохєрачить курс доллара, шо горнічная умотала в родной свой Таджикістан, бо єй тєпєрь за рублі работать нє вигодно - мужская работа? - уточнила Кабаєва.
- Шо ти хочєш, мєня всє слілі, - разозлився Путін. - Яник сліл, Порох сліл. Даже Мєркєль сліла. Я одін протів целого міра.
- Наконєц-то дошло! - обрадувалась Кабаєва. - Так какого, скажі на мілость, ти упорно бикуєш дальше? Я в Іспанію, мєжду прочім, хочу. На Бора-Бора.
- Дура, ето во Франції! - подсказав Путін. - Олланд, урод, мєня тоже конкрєтно сліл.
- Снова заладіл: сліл, сліл... Шо ти, кусок говна, шо тєбя всє вокруг так і норовят сліть? - прєдположила Кабаєва. - Повторяю ісходний вопрос: почєму жена мірового лідєра тєрпіт лішенія? Нахрєна мнє твоє бабло, єслі за нього можна купить только бєларусскій трікотаж і вонючий кітайській ширпотрєб? Я гуччі хочу одєть, дольче габана. Коктейлі хлєбтать на пляжах тропічєскіх островов...
- Значить слушай мєня вніматєльно: пока еті сволочі нє отвєтят за то, шо назвалі мєня хуйлом - буду хєрачить, - угрюмо возразіл Путін. - Потому шо не потєрплю...
- Давай, расскажи мнє снова, как однокласснікі в школє чмирілі і как ти потом мстітєлниє доноси на ніх пісал, когда поднялся аж до охранніка барсєткі у Собчака, - насмєшліво попросила Кабаєва. - Пацан так усілєнно шол к успєху, шо всьо умудрився просрать.
- Шо просрать, я не поняв? - визвірився Путін. - Я шо, тіпа нє прєзідєнт? Ми шо, тіпа нє економім на туалєтной бумагє, потому шо в уборной целая очєрєдь желающих подлізнуть і добіться расположенія? Ілі рейтінг мой ніже, чем бил у Гітлєра врємьон Гєббєльса?
- Уж нє знаю, шо там за рейтінг, но, судя по удовлєтворьонной фізіономії Єви Браун, Гітлєр умєл вєртєть не только на пальце, - мєчтатєльно вздохнула Кабаєва. - І на кого оце я трачу лучшіє годи жізні...
- Відєлі очі, шо бралі, - буркнув Путін. - Піздєц: хохли мєня бздят, піндоси бздят, Мєркєль - і та, вон, бздіт. А родная жена нє бздіт...
- Шо ти мєлєш, ушльопок ботоксний? - заржала Кабаєва. - Єслі б тєбя всє бздєлі, развє би називалі Хуйлом? Лучше сбєгай в аптєку, купи собі пачку віагри і докажи женє, шо хотя би нє підарас. Бо я, єслі чєсно, уже ні в чом нє увєрєна.
- Достала! Хєрачить, хєрачить, - забулькав слюною Путін. - Тут счітанниє часи осталісь до пєрємірія, а у мєня ше Кієв нє взят.
Путін смахнув на пол остатки Мінського договора і склонився над картой, імітіруя бурну дєятєльность.
- Ладно, как хочєш, - разочарованно пожала плєчами Кабаєва. - Пойду, пожалуй, к Пєскову. Он і так в послєднєє врємя всьо дєлаєт вмєсто тєбя.
Кабаєва собрала в охапку шмотки, кокєтліво чвиркнула сіліконовими губами і вийшла із комнати.
- На чом ми остановілісь? - озадачєнно пробормотав Путін. - Ага... Мірний план, мірний план... Козли. Хєрачить, хєрачить!..

[Nata]

ПАРАД
- Эх, смерть, смерть... Что же ты все вокруг, а ко мне никак?
Дрожащая старческая рука надавила на ручку шкафа. Покосившаяся набок дверца со скрипом открылась.
- Ни покоя, ни радости...
На обвисшем пиджаке, давно утратившем первоначальный цвет, тихо звякнули потускневшие медали. Старик осторожно снял его с вешалки и приложил к груди, рассматривая свое отражение в настенном зеркале.
- Отмучаться бы...
Во входную дверь громко заколотили кулаком.
- Открывай уже, время! - потребовал женский голос. Старик шаркающей походкой подошел к двери и щелкнул замком.
- Как, ты еще не одет?
Грузная баба в военной форме стала поспешно напяливать на старика пиджак, больно выворачивая суставы. Тот безвольно обвис и лишь тихонько кряхтел, обреченно наблюдая за происходящим.
- Брюки не глажены, медали не натерты, - ворчала баба, устраивая вокруг шумную суету. - Скорей бы вы все передохли...
Старик устало закрыл глаза и украдкой смахнул предательскую слезу, покатившуюся по щеке.
- Иде-е-ем, - сердито протянула баба, хватая его за руку, и силою потащила вниз по ступенькам старой "хрущевки".
- Влезай.
Баба затолкнула деда в старый УАЗик и, запрыгнув внутрь за ним следом, размашисто хлопнула водителя по плечу.
- Поехали!
УАЗик истошно взревел и покатился по грунтовой дороге, кое-где сохранившей еще остатки былого асфальта. Старик уселся поближе к окну и уставился на безликие серые многоэтажки, потрескавшиеся от времени. Среди заколоченных наглухо окон то тут, то там продолжалась жизнь. Кто-то сушил на балконе белье, кто-то курил, сплевывая с верхнего этажа на засохшее дерево. Чьи-то полудикие дети с веселым гиканием гоняли тощего кота, зажав в маленьких кулачках длинные палки. Неподалеку затеялась пьяная драка, где-то истошно орал младенец. Женщина мыла голову в тазике у колонки, вывалив напоказ обнаженную грудь...
- Ох, - простонал старик, отворачиваясь от окна.
- А ты чё не весел-то, дед? - поинтересовалась баба. - Ты ж на парад едешь в вашу, мать, честь.
- Да какой мне парад, - махнул рукою старик. - Помереть бы спокойно...
- Размечтался!
Баба достала дешевую папиросу и закурила, наполняя кабину УАЗика едким дымом.
- Государство с тебя до последнего соки выжмет. И чтоб улыбался и счастье вовсю излучал, понятно? - уточнила она. - Иначе нам обоим бошку отвертят.
Старик кивнул и закашлялся...
"И Путин такой молодой, и юный Октябрь впереди!" - орали громкоговорители, заполняя центральную площадь провинциального города железным грохотом.
- Приехали, - сообщила баба, потушив папиросу об обивку пассажирского кресла. - Улыбочку и вперед.
Старик с трудом растянул губы и медленно вылез наружу.
- Ура! Слава героям Новороссии! - радостно сообщил в микрофон ведущий, пытаясь перекричать громыхающий марш. Согнанные на праздник горожане хмуро смотрели на небольшую кучку дряхлых, увешанных медалями ветеранов, которых коренастые полицейские с автоматами наперевес сгоняли в колонну.
- Твою мать, опоздали, - сплюнула баба, подталкивая старика к остальным. - Пошел, пошел!
- Мам, вот из-за этих уродов мы так хреново живем? - тихонько поинтересовался маленький мальчик, показывая пальцем на ветеранов. - Это они полезли без спроса в войну?
- Тише, - испуганно шикнула беспокойная женщина, украдкой оглядываясь. - Счас как дам по губам...
- Троекратное ура героям! - потребовал ведущий.
- Ура! Ура! Ура! - нехотя прокричали собравшиеся, вяло размахивая транспарантами.
- Крым - наш! - крикнул ведущий.
- Ура! - грозно крикнули полицейские, лениво помахивая дубинками.
- Ура! - несколько оживилась толпа.
- Новороссии - быть! - добавил ведущий.
- Ура!
- Слава Путину!
- Ура! Ура! Ура! - сухо отчеканила толпа. В небо взлетели красные шарки.
- Еще раз, слава Путину! - потребовал ведущий.
- Ура! - громко прокричали собравшиеся.
- Слава героям Новороссии!
- Выдвигаемся, - сквозь зубы процедил полицейский, подталкивая стариков дубинкой. Ветераны медленно пошли вперед.
- Энергичнее машем собравшимся, - приказал полицейский. - Это же парад, вашу мать, а не похороны.
Ветераны подняли руки и принялись изо всех сил махать окружающим, затравленно оглядываясь по сторонам.
- Сволочи! Из-за вас мы под санкциями загибаемся, - прошипел кто-то.
- Что? - рассвирепел полицейский, бросаясь в толпу. Послышались глухие удары и громкий стон.
- Молчать и не портить праздник!
Удар. Еще удар. Стало тихо.
Старик вдруг почувствовал, как что-то больно ударило по плечу, и обернулся. Небольшой камешек отскочил и упал под ноги.
- Терпи, брат, - тихонько прошептал сосед. - Уже немного осталось.
- Пошел ты...
Старик опустил голову, пытаясь скрыть накатившие слезы.
- У меня жена умерла, когда я был под Луганском, - продолжал сосед. - Ей похоронка пришла, сердце не выдержало... Оказалось, штабные напутали... Сын до сих пор не простил, даже на порог не пускает.
- А я так и не женился, - сказал кто-то сзади, с трудом опираясь на костыль. - Невеста, дрянь, заявила: нахрен мне инвалид? Соседям вру до сих пор, что травма на производстве...
- Разговорчики! - прикрикнул вернувшийся полицейский. - Где радость? Не вижу радости.
- А чему же нам радоваться, мил человек? - поинтересовался низкорослый дед, шагающий впереди. - Вы же сами гнали нас на войну, выдавали оружие, а теперь назначили виноватыми за позор и за санкции...
- Еще хоть слово услышу - переломаю кости и прострелю коленные чашечки, - прошипел полицейский. - Тем более, что по инвалидам у нас недобор, потому что мрете, как мухи.
- Попался бы ты, сученок, мне лет сорок назад...
Глаза низкорослого старика блеснули недобрым огнем. Полицейский притих и смущенно отвернулся, делая вид, будто ничего не слышал.
"С неба милостей не жди,
Жизнь для правды не щади.
Нам, ребята, в этой жизни
Только с Путиным идти"
Надрывались громкоговорители, задавая темп.
- Смерть укропам! Смерть разжиревшим пиндосам! Смерть НАТОвским карателям! - бесновался ведущий.
- Ура! - безрадостно реагировала толпа, изрядно устав от грохота маршей и длительного стояния.
- Ускоряемся, пора закругляться, - приказал полицейский.
Ветераны прибавили шагу. Впереди ожидал черный ПАЗик с затонированными стеклами.
- От имени нашего города героям войны вручается в качестве памятного подарка праздничный катафалк! - сообщил ведущий. - Слово предоставляется губернатору...
Музыка стихла. Полицейский подал сигнал остановиться и вытянулся по стойке смирно. Собравшиеся умолкли. Тучный престарелый боров вскарабкался на трибуну.
- От имени... Поздравляю героев... Светлым праздником... - промямлил боров, пялясь в бумажку. - Неоценимые заслуги... Героизм... Любовь к отечеству... Обязаны с почестями похоронить...
Боров сложил бумажку пополам и облегченно вздохнул. Повинуясь примеру ведущего, собравшиеся на площади люди захлопали в ладоши. Боров удовлетворенно кивнул и полез вниз, раскрасневшись от напряжения.
- В автобус, - громко шепнул полицейский. Старики принялись друг за другом медленно забираться в катафалк.
- Сейчас торжественно проедем пару кварталов, затем кураторы вас разберут и доставят домой, - сообщил полицейский. - Не забываем выглядывать в окна и с благодарностью улыбаться, чтобы показать телевизору, как заботится наша страна о героях и какая у них счастливая старость. Всем понятно?
Старики согласно кивнули.
- Тогда выдвигаемся.
Двери катафалка закрылись и он медленно тронулся с места...

[Nata]

 Хєрачить, хєрачить, - булькав Путін, хєрача ізо всєх сил по картє Дебальцево.
- Єсть, Владімір Владіміровіч, - бодро отвічав Шойгу, отдавая честь. - Только дайте бабла. Помнітся, ви как-то двадцать трілліонов пообєщалі, ше при старому курсє...
- Хєрачить! - рассвірєпєл Путін, дєформіруя прокачані ботоксом губи в жалке подобіє злобной улибки. - Хєрачить, хєрачить...
Путін мєчтатєльно закатив глаза і затрясся, тіхонько постануя от наслаждєнія. Шойгу ізумльонно наблюдав за ним.
- Всьо, я кончіл. Іді, - скупо сообщив Путін, расслаблено плюхаясь на кушетку.
- Так а бабло? - растєрянно уточнив Шойгу.
- Расхєрачиш Дебальцево і намародьорствуєш. Шо стоїш? Нє мєшай расслабляться.
Шойгу обіженно вийшов і закрив за собой двєрь. Путін перевернувся на живот і сунув руку под матрац.
- Інтєрєсно, куда же я сунув возбуждающі фотки питок і казнєй в ісполнєнії Кім Чен Ина? - бормотав він, шурша газєтной бумагой. Наконєц йому удалось шото нащупать. Путін радостно улибнувся і витащив мінскій договор.
- Ну піздєц... - обідився Путін. - Вот так взять вот і обламать вєсь кайф...
- Он вообще знав толк в ізвращонних удовольствіях, - отчотліво проізньос чей-то голос. - Мємуари Кабаєвой с тщатєльним опісанієм рєдкіх момєнтов ісполнєнія супружеського долга до сіх пор ужасають даже тєх нємногіх історіков, хто в подробностях ізучав звєрства нацизма і концлагєря.
- А подсматрювать нєпрілічно! - замєтіл Путін, злобно оглядуясь по сторонам.
- А вот і наш пєрсонаж...
Внєзапно всю комнату залило ярке світло.
- Вспишка справа! - злякано крикнув Путін, запригуя под кушетку.
- Всьо в порядкє, Хуйло Владіміровіч. Ето просто машина врємєні. Вилєзайтє, нє бойтєсь.
Путін осторожно виглянув наружу. Перед ним були толсті прутья рєшотки, за якими за длінними партами сиділи студєнти і с інтєрєсом рассматрювали його.
- Я не поняв, це хто тут хуйло? - осмєлєл Путін, вилазя наружу. - Хто-то хочєт бить расхєраченим в ядєрну пиль?
- Перепрошую, пане професоре, а ви певні, шо це саме той великий диктатор? Бо шось воно якесь жалке, - поінтєрєсувався студєнт з первой парти. Аудіторія громко заржала.
- Он, конєшно же он, ошибки бути не может, - завєріл Мєдвєдєв, тицяя в Путіна длінной указкой.
- Ти шо, Дімон, охрєнєл? - прошипів Путін.
- Ви, навєрноє, путаєтє мєня с прадєдушкой, Дмітрієм Анатолієвічєм, которий, уви, бил дурак і воврємя от вас не утік. Но наша сємья давно от нєго отрєклась і сєгодня я, Гриць Опанасович Мєдвєдєв, являюсь вєдущим спєціалістом по путінізму.
- Открой нєнадолго клєтку, пообщаємся, - ласково прєдложив Путін, остєрвєнєло вгризаясь в толсті прутья рєшотки.
- Не могу, наглядні пособія нєльзя випускать на волю, - покачав головой Мєдвєдєв. - Лучше расскажитє студєнтам-історікам Кієво-Могилянської акадємії, зачєм полєзлі хєрачить.
- А шо такоє? Хочу і лєзу, - визвірився Путін. - Хєрачить, хєрачить...
- Імєнно так он і заявіл в Гаагє, как ви могли убєдіться, посмотрєв обучающеє відєо, - прокоммєнтірував Мєдвєдєв. - Вообще Путін дуже старався прітворіться неадекватним, шоб ізбєжать наказанія. Гриз стулья, бився башкой об стєну, лаяв на адвокатов...
- Ти дурак? Какая Гаага? - іспугався Путін. - Ядєрна пиль?
- Но Мєркєль задєйствовала весь свой авторітєт і ричагі вліянія, шоб судєбниє псіхіатри прізналі його вмєняємим, - продолжив профєссор.
- Але ж до вироку він все одно не дожив? - поінтєрєсувались с задніх рядов.
- Хто не дожив, я не дожив? - офігєл Путін. - Мєня всє бздят, я вєлікій...
- Да, Хуйла Владіміровіча застрєлілі в камєрє вистрєлом у вісок. Кстаті, а вот єго чєрєп.
Мєдвєдєв взяв лєжащий на столє череп і сунув у нього палець, наглядно дємонстріруя пулєвоє отвєрствіє. - Уви, убійца так і нє бил найдєн. А ви, інтєрєсно, можетє прєдположить, кто ето сдєлал?
Профєссор вопросітєльно посмотрєл на Путіна.
- А-а-а, - тонєнько пискнув Путін, с ужасом узнавая на черепі подряпини от іголки в мєстє уколов ботокса.
- Ой та ладно! - засміявся профєссор. - Можно подумать, ви іспугалісь. У вас под матрацом і пострашнєє фотки були. Їх до сіх пор в архівє учьоним показують только послє разрєшенія псіхіатра.
- Хєрачить, хєрачить! - злякано візжав Путін, карабкаясь по прутьям клєтки наверх.
- Здається, користі від нього вже не буде ніякої, - грустно вздохнув студєнт в пєрвих рядах.
- Ну тогда просто полюбуйтєсь вот етім мєлким нічтожеством, котороє возомніло сєбя Юлієм Цезарєм, бессмєртним імпєратором трєтьєго Ріма, - прєдложив профєссор Мєдвєдєв. - А я тєм врємєнєм расскажу, как послє смерті Хуйла распадалась на часті Росія і как богатая і процвєтающая Україна, позабив билиє обіди, протянула Москвє руку помощі. За ето Красную площадь переімєновалі в Кієвскую, а із Мавзолєя викинули послєднєго мєртвєца і устроїли музєй діктатури, шоб потомки навєкі помнили о позорє, який заслужили прєдки, і про його причини...

[Nata]

- Ізмєльчало как-то Хуйло... Раньше так целий Крим був наш, а тепер яке-то Дебальцево. І то прийшлось поднатужиться із послєдніх сил, - замєтіл Цзіньпін, любовно поглажуя карту Сібірі. Затєм подняв красну трубку і нажав на огромну кнопку з сєрпом і молотом.
- Альо, - радостно отвєтілі на том конце.
- Путін? - уточнив Цзіньпін. - Ну шо, ти там уже празднуєш?
- Дебальцево - наш! - подтвєрділа трубка. - Тєпєрь закатім укропам трєтій Майдан, а потом...
- А скажи-ка, Владіміровіч, - перебив Цзіньпін. - Развє вєжліво забувать про бліжайшіх друзєй і партньоров? На гулянку свою не позвав, нєфтєпровод до сіх пор не провів...
- Так с дєньгамі сєйчас напряг, - пожалувалась трубка. - Кстаті, ви не подбросітє нам нємного валюти, чисто по дружескі?..
- Шоб ти її прохєрачив? - хмикнув Цзіньпінь. - Нєт, дорогой мой. Так дєла нє дєлаются. Імєю встрєчноє прєдложеніє: ти отдаєш Сібірь, а я уже сам построю нєфтєпровод. А заодно і нормальні дороги, і надьожну інфраструктуру. І економіку заодно подніму. Тєбє же всьо равно нєкогда етім всєм заніматься, бо нада хєрачить.
- Нє понял? - угрожающе набичилась трубка.
- А шо тут непонятного? - удівілся Цзіньпін. - Тєбє, вон, аж всє рєзєрви бросіть прийшлось, шоби с трудом захватіть нєбольшой городок с труднопроізносімим названієм. А у мєня в самой малєнькой воїнской часті гораздо больше солдат, чем во всєй українськой армії. Улавліваєш тонкий намьок?
- Вот опять ти портіш настроєніє, - расстроїлась трубка. - Шо, мнє ещо раз провєсті учєнія в Дальнєвосточном округє?
- Обязатєльно провєді, - согласився Цзіньпінь. - Вмєстє над ними поржом. Кстаті, Куріли я тоже сєбє забіраю, шоби позлить япошек.
- Друзья, мєжду прочім, так не поступают, - упрєкнула трубка.
- І ето говоріт тот, хто називав Україну братской страной, - усмєхнувся Цзіньпінь. - Корочє, поздравляю тєбя с побєдой, желаю хорошо отпразновать, а завтра, как протрєзвєєш - звони, обсудім дєталі.
- Ядєрна пиль? - со слабой надєждой пригрозила трубка.
- Могу, - согласілся Цзіньпінь. - Но ми же друзья і партньори, попробуєм для начала чисто по братскі договоріться. І да, не дурі і не вздумай питаться мене обмануть. Ето тєбє нє Мінскіє соглашенія, тут всьо по взрослому.
Цзіньпінь положив трубку і достав бутилку "Совєтского ігрістого" і граньоний стакан.
- Сібірь наш! - радостно пробормотав він і, распливаясь в улибкє, вистрілив пробкой...

[Nata]

11 апреля 2014 года.
Рогозин еще не хотел на Луну. Российская армия еще не обстреливала из "Градов" украинские города. Европа толком и не помышляла о санкциях.
Да только, похоже, судьба России уже была предрешена...
* * *
- Быстрее, начинается!..
- Ох, чаво-й там бандеровцы учудили?..
- Хорошо хоть Крым наш…
- Да заткнитесь уже…
Телевизор в углу комнаты внезапно ожил сам по себе и на экране появилась картинка Киселева на фоне огромного красного флага.
- Ни хао, дорогие мои россияне. Мы начинаем блок вечерних новостей. Прошу подтвердить присутствие и приложить пальцы к панели для проверки отпечатков.
Собравшиеся в комнате протянули руки к небольшой коробочке и прижали к ней большой палец.
- Хочу напомнить, - продолжал Киселев, - что не просмотр вечернего блока новостей без уважительной причины является федеральным преступлением.
Коробочка тихонько пискнула и загорелась зеленым светом. Собравшиеся облегченно вздохнули.
- На западных рубежах голодные, одичавшие бендеровцы совершили очередную попытку прорыва границы, - ледяным голосом произнес Киселев.
- Ох, чё делается-то… - послышалось старушечье бормотанье. Кто-то шикнул.
- Но наши пограничники расстреляли их до того, как банда бендеровцев успела кого-либо покусать, - потеплевшим голосом добавил Киселев и расплылся в улыбке.
- Ну и слава Богу…
- Да тише!..
Коробочка предупредительно мигнула желтым.
- К слову, - сказал Киселев, - если во время просмотра обязательного блока новостей уровень шума в вашей квартире превысит допустимый, это тоже является федеральным преступлением. А тем временем Америку лихорадит. Соединенные Штаты оказались на грани банкротства - их государственный долг снова вырос. Доллар, накачанный пустыми обещаниями, вот-вот рухнет. В то же время это никак не отразится на стабильности российского рубля, так как российский рубль не конвертируется ни в одну мировую валюту.
- У-у, пиндосы, гады… Так вам и надо! - прошептал кто-то, сжимая кулаки.
- Тем временем, на Российской бирже ажиотаж. Акции "Газпрома" резко удвоились в цене, поднявшись с одной копейки до двух. Эксперты утверждают, что стоимость "Газпрома" увеличилась благодаря продаже очередного отрезка простаивающего газопровода в металлический лом.
- Ай, такую страну развалили…
- Зато Крым наш!
- А в Европе назревает демографический кризис. Геи массово вступают в однополые браки, а в таких семьях, как известно, дети не рождаются. Население Европы стремительно уменьшается, и уже через каких-то 40-50 лет пустынные, некогда благополучные территории будут заселены эмигрантами из Азии и Африки. К счастью, Россия надежно защищена от нашествия нелегалов. И доказательством этому служит тот факт, что вот уже много лет ни один иностранец не смог незаконно пересечь нашу границу.
- А, может, не хотят просто?..
- А вот тебе, чтоб не умничал!
Послышался глухой удар. Кто-то приглушенно ойкнул.
- Мистерство образования России опубликовало обновленный список экстремистской литературы. В него был добавлен Нестор Летописец, умышленно исказивший историю древнерусского государства. Согласно распоряжению министерства, книги и школьные учебники, содержащие произведения и цитаты авторов-экстремистов, должны быть немедленно сожжены, а хранение такой литературы является федеральным преступлением.
- И правильно! - похвалил старушечий голос.
- И о хорошем, - бодро сообщил Киселев. - Наши ученные полным ходом ведут подготовку к покорению межзвездного пространства. На подмосковном космодроме прошли испытания прочной огнеупорной краски, которой будет выкрашен корпус ракеты, стартующей к Альфе-Центавре в 2030 году. Колонизация Альфа-Центавры не только добавит нам дополнительные территории и природные ресурсы, но и стремительно выведет российскую науку на передовые рубежи. К слову, ни в Европе, ни в Америке работа над созданием межзвездной ракеты еще не начата. И в этом мы как минимум на десятилетия, а то и столетия впереди.
Киселев вдруг вытянулся по стойке смирно. В телевизоре громко заиграл гимн. Присутствующие спешно вскочили и напряженно замерли. В коробочке что-то зашумело, она на мгновение осветила комнату яркой вспышкой и снова мигнула зеленым цветом. Собравшеся облегченно выдохнули и уселись на свои места.
Гимн закончился, и телевизор выключился сам.
- Еще раз посмеешь вякнуть подобное - по губам надаю! Понял?
- Да, - всхлипнул кто-то.
- И вы, мама, кончайте поддакивать новостям. А то превысите уровень шума…
- А ты мяня не учи!..
- Ну, накатим за Путина?
- Батюшка наш! Он Крым вернул…
- Пусть земля будет пухом…
- А лампу-то прикрути, керосин экономить надо.
- Да у нас керосину - хоть залейся, Семеныч дыру в трубе просверлил…
Коробочка вдруг загорелась красным и противно завизжала.
- Ну, все… - огорчился кто-то.
В комнате послышалась какая-то возня.
- Откройте, полиция!
Во входную дверь громко постучали...

[Nata]

"Будете йти по пустині, пока не помре останній, хто бачив рабство..."
Інтєрєсно, як вигляділи собитія 4000-лєтньої давнини глазами соврємєнніков? Попробуєм трохи пофантазірувать...
* * *
Спираючись на огромний, тяжолий посох дряхлий старік увєрєнно йшов вперед по раскальонной пустинє, ведучи за собою огромну толпу людей.
- Сколько можно? - недовольно роптала толпа. - Двадцать лєт бєсцельно слоняємся по пустинє... Раді чєго?
- Нас давно уж слілі! - утвєрждав хто-то пєрвих рядах. - Нашлі, блін, за кєм іті, ідіоти... Он же прійомний син фараона, у ніх там точно договорняк.
- Слиш, Сусанін. Валі в отставку, єслі не знаєш дороги. Нєхрєн пудрить людям мозги!
- Бог нас кінул! Обєщал дать зємлю обєтованную, а по факту імєєм мацу і дурацкій свод заповєдєй.
- Прієлась уже маца. От би снова хлєбнуть бурди, как в стариє врємєна... Надзіратєль, помню, пльоточкой хвацько витянєт, намєкая, шо пора на обєд...
- Тіхо! - приказав старік, замірая на мєстє.
- Шо таке, шо случилось? - забеспокоїлась толпа.
- Господь со мной говоріт, - пояснив старік, виісківая глазами бліжайшую гору. - Я щас уєдінюсь на нєдєльку, обсудім дальнєйшій маршрут. А ви подождітє тут. І смотрітє мнє, заповєді соблюдать. Прійду - провєрю.
Старік підійшов к горє і став проворно карабкаться вверх.
- Піздєц, пріплилі, - расстроївся хто-то. - Вот увідітє, Господь прікажет снова круги наматувать.Тут того Сінайського полуострова з гулькин нос, а нам тіпа за целиє двадцать лєт єго не обойті.
- Я уже говоріл про слів?
- Чую, будєт Майдан...
- Ти дурак ілі тупо прєдатєль? Майдан щас на руку фараону. Он только і ждьот, шоби Господь нас оставіл...
- А Господь нас і так оставіл. Мог би расхєрачить Єгіпєт і не гонять свой народ, словно верблюдов, по жаркой пустинє...
- Всьо пропало, пропало! Раньше за золото можна било купить шелка і олівкове масло, а щас? Развє шо только пєсок...
- Можна подумать, у тєбя когда-лібо било золото... Вот у Мойші - то да, фараоновий хрєнов родствєннік.
- Сколько можно болтать? Де маца? Обєщалі же не задержувать...
- Я поговоріл с Господом!
Моісєй с трудом спускався с гори, сгибаясь под тяжестью камєнних скрижалєй.
- Вот вам нові глави завєта, - сообщив он. - Положитє в Ковчєг.
- В ету дуру і так уже столько камнєй напхали, шо нєсті тяжело, - пожалувався хтось.
- Так маца сьодня буде чи нє?
- Гдє обєщанная земля?
- Ми прошлі только половіну путі. Нам ше мінімум двадцать лєт прєдстоїт ходить по пустинє. Так говоріт Господь, - сказав Моїсєй, украдкой смахуя сльози.
- А вот ето полний піздєц!
- Слілі нас, однозначно!
- Це у них такой договорняк с фараоном, шоби полностью уморить єврєєв в пустинє! - нєгодовала толпа.
- Пошлі, - приказав Моїсєй, поднімая посох. І не спєша отправився дальше, оставляя на раскальонном пєскє глубокі слєди.
Люди привично вистроїлись в шерєнгу і нєхотя отправились в путь, з каждим шагом прібліжаясь всьо бліже і бліже к обєтованной зємлє...

[Nata]

- Ви тут, Владімір Владіміровіч? - уточніл Пєсков, тихенько шкрябая бронірованную двєрь.
- Я живой, - глухо отвєтіл голос із комнати.
- Вот відітє, всьо в порядкє...
Пєсков лагідно улибнувся журналістам і лєгонько подтолкнув їх на виход.
- Владімір Владіміровіч, ми вас любім! Спасібо за Крим, - вдруг восклікнул один із них і, грохнувшись на колєні, прийнявся усілєнно лобизать закритую двєрь.
- Я живой, - злобно отвєтілі єму.
- А ми любим вас єщо больше! - громко завопив другой журналіст, агресівно отталкуя першого і поспіхом занімая його мєсто. - Спасібо за санкції, хєрачить хєрачить... Нє прогньомся, нє свєрньом с намєчєнного путі!
- Я живой, - раздражонно почулось із комнати.
- Я не поняв, шо це за балаган? - нєрвно гаркнув Пєсков. - Вам прєзідєнт шось неясно сказав? Ну-ка бєгом отсюда.
Пєсков подал знак молчалівим жлобам із охрани. Жлоби агресівно вишкірились і достали дрючки.
- Ми вас любім, Владімір Владіміровіч! - злякано закричали журналісти, мгновєнно кинувшись к виходу.
- Я живой...
Жлоби обіженно скривилися, неохотно пряча дубінки.
- С прєдатєлями і врагами куда інтєрєснєє, - грустно замітив один із них. - Тє вот так не тікають, а тєрпєліво ждут, пока їм надают по башкє. А послє ше й пєсню затянут, караокє в автозакє, блін.
- Фух, кажись, пронєсло, - облєгчонно видохнув Пєсков, обєссілєнно прислоняясь к двєрі.
- Я живой, - на всякий случай сообщили єму.
- Та заткнітє вже цю шарманку, сколько можна? - потрєбував Пєсков. Охраннік приоткрив двєрь і витащив оттуда огромний золотой унітаз.
- Свободєн.
- Так а гдє обєщанні за работу дєвять ярдов валютой? - не поняв унітаз. - Мнє Путін ше год назад обєщал двєнадцать, а дал успєл только трі. А нам, мєжду прочім, ше уряд в ізгнанії создавать...
Охраннік молча сунув руку в унітаз і достав Януковича.
- Слиш, актьор одной фрази, на виход.
Затєм точним і мощним пєндєлєм вишвирнув його прочь.
- Ну шо, Алінка, де там наше всьо? - поінтєрєсувався Пєсков у мобільного, воровато оглядуясь по сторонам.
- А я знаю? - сердито отвєтіла трубка. - Шо ні позвоню - то на встрєчє, то на засєданії, мол, на сайтє крємля всьо написано. А тєм врємєнєм ніхто не може його найти.
- Да, загадка, - недоумьонно почухав рєпу Пєсков. - Может гдє-то с Кадировим в горах приливають награду? Ілі заблуділся в Ростовє, лічно провєряя готовность хєрачіть...
- Будєм надєяться, - холодно проізнєсла трубка. - Бо подаренну вами, гадами, пачку віагри з собою забрал. Помогаєт, мол, думать, обєспєчуя отток крові із мозга і освобождая тєм самим мєсто для ботокса.
- Ти плохоє в голову не бери, - посовєтував Пєсков. - Нужно думать - пусть думаєт, как страну із жопи витаскувать, в котору он нас загнал. Аби нє сваліл с баблом в Кітай ілі Сєвєрную Корєю...
- Нє говорі глупостєй, - нєрвно заржала трубка. - Схожу-ка, пожалуй, провєрю остаткі на карточкє...
В трубкє раздались короткі гудки.
- Ну шо? - поінтєрєсувались охранніки. - Єсть какіє-то новості?
- Кажись, живой...
Пєсков растєрянно пожав плечами і спрятав трубку.

[Nata]

Мєлкий провінціальний дєятєль епохи Цзіньпіня Владімір Владіміровіч Путін неспєшно прогулювався мєж рядов отполірованих до блєска вєтєранов, витянутих по стойкє смірно.
- Помить, побріть, прічесать, - раздавав він указанія почтітєльно сємєнящему рядом Пєскову. Пєсков подобострастно кивав і вніматєльно записував.
- А ето шо такоє? - вдруг нахмурився Путін.
- Помілуй, начальнік, труби горят, - хрипло взмолився моложавий вєтєран, витирая пересохші губи рукавом офіцерского кітєля.
- Сколько лєт? - уточнив Путін.
- Сорок, - признався вєтєран і поспєшно добавив:
- Но вигляжу на всє шестьдєсят.
- Ви охрєнєлі? - повернувся Путін к Пєскову.
- Син полка, сойдьот за сина полка, - залєпєтав тот.
- Какой нахрєн син полка? Убрать.
Угрюмий мужик в кожаной кєпкє, неотступно слєдовавшій позаді, недоумьонно пожав плєчами і достав маузєр.
- Дурак, за тєрріторію, а нє как Нємцова.
Мужик снова пожав плечами, схватив вєтєрана за шиворот і поволок прочь.
- Козли, ви шо, хотітє, шоб всє догадалісь, шо у нас вєтєрани ряжениє? - недоумєвав Путін.
- Нєт, шо ви. Конєшно нєт, - завєріл Пєсков, незамєтно грозя комусь кулаком. Ше парочка бомжей тіхонько отдєлілась от строя і ушла прочь.
- Гдє служил, служивий? - хмикнув Путін, дьоргая бородатого дєда за фальшиві мєдалі.
- Второй українскій фронт, - бодро отчєканив тот.
- Нє, ну ти охрєнєл історію пєрєпісивать? Хєрачить, хєрачить, - забулькав Путін. - Значить прєдлагаю на вибор: кітайський фронт ілі сєвєрнокорєйський.
- Я оба фронта прошол, - отрапортовав дєд, прикладуя лєву руку под капітанську фуражку.
- Гдє ви їх умудрились набрать? - сердито спросив Путін.
- Бородай посовєтував своїх коллєг по тєатру, Хірург трохи байкєров подогнал...
- Владімір Владіміровіч!
К Путіну подбєжал захеканий бурят в воєнной формє.
- Воєнная тєхніка к смотру готова.
- От молодци! - обрадувався Путін. - Начінайтє.
- Заводі! - крикнув бурят, обернувшись.
- Дрин-тин-тин-тин-тин, - грустно отвєтілі юношеські голоса нестройним хором.
- Ето как понімать? - насупився Путін.
- Духі... - раскраснєлся бурят. - Надувная воєнна тєхніка сама ж дирчать нє умєєт. А настоящая вся давно на Донбасє.
- Слиш, козьол, ну і хто мєня послє такого парада будєт бздєть? - уточнив Путін, хватая Пєскова за галстук.
- Всє будут, Владімір Владіміровіч, - увєрєнно пообєщав тот. - Особєнно когда увідят кульмінаціонний ядєрний удар по Красной площаді послє рєконструкції бросанія піндосскіх, європєйскіх і укропських флагов к крємльовской стєнє. Кромє того, Кісєльов обєщал в ефірє наложить звук настоящих двігатєлєй. А нєпосрєдствєнно на парадє кромє Лукашенка і Назарбаєва нікого не будєт.
- Погоді-погоді, не понял, какой нахрєн ядєрний удар? - витаращився Путін.
- Ідєя Лаврова, - довольно отвєтіл Пєсков. - Раз уж не получається убєдіть мір в вашей вмєняємості, будєм убєждать в нєвмєняємості. І пусть оні, сволочі, бздят...

[Nata]

- Ну чё там, чё тама, чё там уже у хохлов? - нетерпеливо повизгивал хряк, ковыряя рылом дыру в загородке. - Глазком бы, глазком бы, глазком бы глянуть...
- Заколебали твои хохлы, - сердито хрюкнул разжиревший боров, лениво развалившийся в грязной жиже. - Ты б лучше пожрал чего, а то совсем исхудал со своими нервами.
- А знаешь, чё хохлокаратели делают со свиньями? - поинтересовался хряк, выпучивая глазёнки. - Они сдирают с них кожу и нарезают сало ломтик за ломтиком, ломтик за ломтиком. И жрут, гады, жрут. А из кожи делают абажуры и продают пиндосам.
- Можно подумать, нас тут не жрут, - хрюкнул боров.
- Ты думай, что говоришь. Хозяин нас любит, кормит... - сердито ответил хряк.
- Кормит, как же, - фыркнул боров, переворачиваясь с боку на бок. - Уж поди сколько дней сплошное импортозамещение. Воняет палёной резиной и на вкус такое же.
- Потому что нефти и газа у нас полно, следовательно и резины, - заметил хряк. - А укропы вон по миру побираются, всё хозяина ищут. Потому как кормить их некому и ухаживать тоже.
- Крымнаш вам, братия и сестры! - раздался мощный бас. - Али тут одни только братья?
В окно сунулась огромная бычья морда и с интересом уставилась на свиней.
- Воистину наш, - недовольно хрюкнул боров. - Ты чё, Мефодий, никак опять с цепи сорвался?
- Не-е-е, - протянул бык. - Хозяин желает паству осеменить моей благодатью. Ожидаю, вот, в предвкушении сладостном.
- А я за хозяина пасть любому порву, - оскалился хряк. - Кто как не он защитит нашу Родину от фашистов и салоедов?
- Вот никак в толк не возьму, чего такой знатный осеменитель вдруг монахи подался? - поинтересовался боров, лениво распластавшись на животе.
- Так ведь для усмирения плоти длительным воздержанием, - ответил бык, мечтательно жмурясь. - Зато после так вдохновение накрывает, что меня даже в соседние колхозы возят паству осеменять.
- Мефодий! - окликнул кто-то. За окном зарычал грузовик.
- Ну всё, пора на службу, - обрадовался бык, высовывая голову наружу. - Бывайте, братья.
- Давай, быстрее уже!..
- Чё так мало-то? Мы его столько лет откармливали...
- А больше не дам, старый он, мясо жёсткое...
- Ну всё, - грустно вздохнул боров. - Осталась, кажется, паства без пастыря...
- Чё-чё-чё у хохлов? - нетерпеливо захрюкал хряк.
- Да при чём тут хохлы... - раздосадованно сказал боров. - Сегодня Мефодий, а завтра мы...
- Пасть завали, либераст, - насупился хряк. - Вот уж никак не думал, что ты окажешься гнидой. Хозяин нас любит, ясно?
- А дом большой за навоз он, что ли, отгрохал? Машину за удои купил? - язвительно уточнил боров. - На убой нас с тобой тут откармливают, неужели не ясно?
- Ну и вали домой в пиндостан, жирная тварь. Нет таким места в нашем великом свинарике, - рассердился хряк, поддевая борова рылом.
- Свалил бы, да скоро обед... - вздохнул тот.
Дверь свинарника скрипнула и отворилась.
- Как вы, мои дорогие? - послышался кроткий, заботливый голос. - Хорошо обрастаете салом, жалобы есть?
- Клетку бы вычистить, - робко попросил боров, радостно виляя крученым хвостиком.
- А зачем тебе? - удивился приятный голос. - Всё равно немного осталось. Вот вам, хорошо наедайтесь. Скоро праздник...