про бій під Донецьким аеропортом від письменника Гуменюка
Борис Гуменюк
7 хв ·
Аби дістатися до Києва і потрапити на презентацію власної книжки, треба було виїхати з вогненних придонецьких Пісків рано-вранці, що я й збирався зробити.
Але у вати з цього приводу, виявляється, були свої плани.
Покидькам ні світ ні зоря надумалося постріляти. Заледве вирвався на Тоненьке, скориставшись паузою між тим, як перестали бити з мінометів і ще не почався обстріл з градів.
Зрештою, кацапів зрозуміти можна, вони злі, адже три дні поспіль, особливо увечері напередодні і вночі, ми їм добряче понадирали сраки (чи як там та херня з вухами, з очима і з дірою для запихування харчів у вати називається).
А все тому, що дурнуватій ваті кортить проїхатися через контрольовані нами Піски в аеропорт, щоб замкнути в кільце наших вояків. А ось це бачили? Шкода, сука, що не можу показати.
Аеропорт, який Оксана Забужко слушно пропонує після перемоги назвати іменем найгероїчнішого поета ХХ століття Василя Стуса. Аеропорт, який ми тут поміж себе вже називаємо іменем дев’яносто третьої мотострілкової бригади.
30.09 – 150 набоїв, 01.10 – 100, 02.10 – 250! І це лише мій рахунок! І це при тому, що я хлопець хазяйновитий, з села, б*ю одиночними. Щільність вогню мусить бути така, щоб не дати шансу жодному покидьку.
Позавчора підходять наші танкісти, екіпажі «мішка-3» і «мішка-6», які пліч-о-пліч з нами стоять на позиції. Кажуть: «Отримали наказ передислокуватися безпосередньо в аеропорт, бо там геть сутужно». І зналися. А нам без танкістів стало геть сумно. А тут розвідка повідомляє: вата на танках і бетеерах буде сьогодні прориватися з Донецька в аеропорт через наші позиції. Курва.
Але нічого. Постягували «мухи», роздали бійцям протитанкові гранати, дніпряни (побратими з батальону Дніпро-1) замастирили нам рпг – один заряд нафарширували пластитом, а інший залили бензином. Чекаємо. Помолившись. А таки правда, Бог сміливих любить! Класно вийшло! Ефектно! З хвеєрверком!
З рпг у нас краще всіх в батальйоні стріляє комбат Микола Коханівський. І я пишаюся, що мій комбат стріляє з рпг, а не балотується у срану верховну раду по якомусь сраному списку.
Коли близько дев*ятої вечора на пряму наводку виїхав ворожий бетеер, і з відстані 400-500 метрів почав по нас бити, Коханівський у відповідь дав йому прикурити. А тут ще й танк, один з двох «мішка-6» повернувся на старі позиції.
Хирячимо зо п’ять годин поспіль. Зброя кипить, кров кипить, мозок кипить, співаємо «Рідна мати моя, ти ночей не доспала» ну, і «ла-ла-ла», звісно.
Стоїмо. І запевняю вас – вистоїмо. Звісно, якщо якась продажна тварь (в Києві, скоріш за все) знову не придумає якесь сране припинення вогню, якесь сране перемир*я.
А ось 03.10. з пробитим баком мчу на Київ, розлякуючи дорогою ненависних мусорів, а потім сиджу, як сучий син, і роздаю автографи.
