Добре. Тепер стає зрозумілим, що це не було боягузство. Я поясню чому.
В перші тижні другої світової війни в полон здалося мільони червоноармійців. Вони також не були боягузами, але вони
були впевнені що будуть наступати і ворога бити на їх території.
Це сталося і у нас. Перед Іловайськом кожен день рапортувалося про відбиті від ворога міста, обіцяли визволити до Дня Незалежності Донбас. і т.д. Наші воєнні плани розроблялися в у відповідності до директиви, що у нас війна з сепарами-алкоголіками. Таким чином війська не були готові до справжної війни і просто були повністю деморалізовані і дезорієнтовані після нападу кацапів.
Але я би не називав їх боягузами. Це неправильно. Кожна людина боїться коли на неї їде танк, і звинувачувати
цих бійців є неконструктивно.
Треба винести уроки з цієї поразки, яку я насправді вважаю перемогою. Ми би не змогли прогодувати Лугандон, якщо б його відбили, а в такій ситуації після зимівлі там все буде трохи по іншому.
Але нам треба готуватися до війни справжньої, а не до поїздок в АТО для отримання посвідчення учасника бойових дій.
Бо це не остання наша битва, і ще буде час та можливіть проявити свої справжні якості.
