Ми не розуміємо, що й сьогоднішню нашу війну веде все та ж система — вона відчула серйозну загрозу і вживає екстрених заходів задля власного виживання. Це взагалі не якась "нова" війна, — ми все ще не можемо закінчити попередню.
Коли вчинки й виступи людей при владі здаються вам абсурдними й навіть убивчими як для країни на загал, так і для їхньої особистої політичної кар'єри, — ви навіч бачите, як хвіст виляє собакою. Наприклад, коли влада і журналісти з подачі влади дискредитують волонтерський рух допомоги фронту — це майже убивчо і для воюючої країни, і для репутації цих політиків. Зростання волонтерського руху, як зародка громадянського суспільства, — децентралізованого, непідконтрольного владі, недосяжного для її маніпуляцій, — пряма загроза політичній системі, що сформувалася й закосніла в епоху СРСР.
Саме тому ніхто не має наміру засуджувати комунізм. Йому дозволять просто піти на смітник історії. І дарма. Відправляючи щось на смітник замість того, щоб вивчити, розслідувати, дати оцінку, — ми всю свою історію справді перетворюємо на смітник. Або, швидше, на каналізацію.