Російськомовними патріотами маніпулюють (/)
http://www.radiosvoboda.org/content/arti...59088.htmlРадіо Свобода
Євгенія Олійник
08.06.2015
Російськомовними патріотами маніпулюють – професор Колумбійського університету Юрій Шевчук про «мовну шизофренію» в Україні
Київ – Українцям і досі проблематично спілкуватися із навколишнім світом без посередництва російської мови, переконаний професор Колумбійського університету, мовознавець Юрій Шевчук. Він вважає, що колонізаторська політика Росії в Україні продовжується на мовному рівні. В інтерв’ю Радіо Свобода філолог розповів, що таке лінгвошизофренія, і чому гасло «Єдина країна. Единая страна» – це спосіб не об’єднання, а русифікації.
– Мовна шизофренія або лінгвошизофренія – це явище, яке існує, певно, лише в Україні, це послідовна культурна політика, яка передбачає змішання української і російської мови. Це руйнує українську мову на усіх її рівнях. Адже люди, за законами психіки, репродукують ту мову, яку чують навколо себе. Почути незасмічену українську зараз складно. Людина починає говорити на рівні дуже примітивних смислів, які нездатні осягнути усього складного комплексу навколишнього світу. Відбувається те, чого завжди прагнула політика російського імперіалізму – зруйнувати українську мову зсередини, розхитати, уподібнити до російської так, щоб самі українці «добровільно» від неї відмовлялися.
Окрім того, відбувається деінтелектуалізація української мови і культури. Володіння мовою як мінімальна вимога професіоналізму цілком ігнорується. У будь-якій країні, коли ви влаштовуєтесь на роботу, роботодавець прислухається у першу чергу до того, як ви висловлюєтесь. Не в Україні. Такого немає в жодній країні світу, де існують різні за кількістю мовні групи, ніде не відбувається змішання. Наприклад, у США існує презирливий термін «спенгліш» для англійсько-іспанської говірки. Так само у Квебеку або у Каталонії. Якщо хтось в ефірі говорить іспанською, то його перекладають каталонською. В Україні ж олігархічні ЗМІ застосовують такий спосіб русифікації, до його не додумались навіть в Радянському Союзі, і який українці чомусь сприймають майже без опору.
– Нещодавно на «Київських лаврах», до речі, українсько-російському поетичному фестивалі, один російський критик звернув увагу на те, що ніде не зустрічав такої мовної ситуації, як в Україні, коли двоє можуть спілкуватись двома мовами без непорозумінь. У чому, на Вашу думку, загроза такої ситуації?
– Цей літератор, певно, говорив з точки зору колонізатора. Для нього це, мабуть, було якесь позитивне явище, бо він просто не дбав про його результати. Люди втрачають здатність творити довгі висловлювання виключно однією мовою. Навіть у літераторів відчувається брак українських відповідників російським словам. Україна і Росія мають дуже довгу історію взаємин. Кожен лінгвіст вам скаже, що масивне змішання двох мов дає або зникнення однієї з них, або збагачення певної мови. У даному випадку відбувається лише перше. Російськомовна меншина в Україні змушує україномовну більшість забувати власну мову, бо їй не дають навіть її почути.
– Чому Ви не допускаєте існування українськомовної і російськомовної культур в Україні? Українці мають, наприклад, значний пласт російськомовної літератури. А після Майдану постколоніальний дискурс ще більше відійшов у бік.
– Тому що я занадто добре знаю нашу історію. Спілкування російською завжди означало великі збитки для України і здобутки для Росії. Якби цієї історії не було, можна було б говорити без наївності про співіснування. Але поки що воно неможливе. Окрім того,[/b] світова практика показує, що існування країни на підставі двох мов завжди ставить цю країну під знак питання. Подивиться на Канаду з її безкінечними референдумами про від’єднання Квебеку.
– А як щодо Швейцарії?
– Швейцарія – конфедерація, там немає гегемонної мови. У нас же йдеться про абсолютно несправедливу ситуацію, коли російська, імперська меншина диктує свою волю у культурній і мовній політиці більшості нації. Так само в Іспанії стоїть питання про вихід Каталонії з її складу, відцентрові тенденції є і у Британії. Ми маємо під боком хижака, який ніколи не заспокоїться. І думати, що він не буде використовувати пʼяту колону в Україні, яку ми своїми руками заохочуємо зараз – це наївно. Україна може існувати на підставі єдиної української мови, яка має користуватися усіма механізмами державної підтримки, а те, якою мовою ви користуєтесь у приватному житті – це вільний вибір. Ми будуємо політичну націю, не етнічну, націю, збудовану на спільності цінностей, однією з яких є повага і любов до мови титульної нації.
– Отже, російськомовні патріоти мають право на існування?
– Безумовно. Знаєте, люди, які глибоко ненавидять усе українське, намагаються знайти дедалі нові аргументи для легітимізації цієї жахливо несправедливої ситуації, яка триває в Україні. Зараз вони знайшли дивовижний аргумент: але ж російськомовні патріоти, що боролися на Майдані чи на Сході, так само люблять Україну? Але ж хто сказав, що не люблять? Я не ненавиджу і не принижую цих людей. Колонізаторська логіка маніпулятивно використовує цих чудових людей. Я впевнений, що четверо із п’яти таких людей хочуть оволодіти українською і люблять її. Їх ніхто не спитав. Ними просто цинічно користуються, щоб легітимізувати цю чорносотенну політичну програму поневолення України. Україна ніколи не стане незалежною, якщо не збудує глибинної за своєю суттю культури. Не фасаду «Єдина країна», у якої совєцька сутність – «Единая страна». Маємо говорити про єдину Україну прямо, без посередництва Росії.
– Як Ви оцінюєте скасування закону Колесніченка-Ківалова після Майдану? Багато хто вважає, що це стало однією з причин конфлікту на Сході.
– Я вважаю, що частина людей, що так кажуть, або наївні, або лицемірять. Якби не було цього закону, були б інші приводи. Путін хотів війни і він зробив би її під іншими приводами. Це було першою ознакою зради Майдану олігархами, які прийшли до влади. Олігархи за своїм менталітетом і інстинктами українофобні. Їх лякає українськість, вона їм чужа. Я не видумую це, про це свідчить уся логіка культурної політики. В уряді люди не говорять українською, бо зневажають її. Щоб не мати змоги вивчити мову, потрібно бути або інтелектуально примітивним, або ненавидіти її. Підозрюю, що пану Авакову під силу вивчити українську – так само, як і панові Геращенкові. Про те, що скасували закон, який взагалі був нелегітимним – про це ніхто в уряді не говорить. З одного боку, вони говорять декоративні речі про любов до мови і її єдність, з іншого – про створення ще одного російськомовного каналу, щоб перемогти в інформаційній війні. Так наче у нас бракує де-факто російськомовних каналів. Це не лише мовна, але й ідеологічна шизофренія.
– Але, наприклад, «Громадське», незалежне телебачення, створили суто російськомовний канал для боротьби з пропагандою, щоб якось залучити російськомовні аудиторії на Сході.
– Тобто це таке собі підігрування українофобам. Для мене це поразницька презумпція. Або презумпція, що ці люди, аудиторія, ментально неадекватні і не розуміють української. В обох випадках це принижує гідність людини. Всі можуть зрозуміти українську мову. Мене не переконує така аргументація. Це виправдовує відсутність політичної волі цього уряду захистити українських інформаційний простір від російської агресії, відімкнути передавання російських смислів, ідей і ідеології, вимкнути канали, які зараз масово це роблять. Казати, що ми будемо боротись із цим, створивши російськомовний канал – це розраховано на людей без мізків. Мене це не переконує. Це те саме лицемірство. Цій зрадницькій культурній політиці немає пояснення.
Євгенія Олійник
Кореспондент і карикатурист, працюю на Радіо Свобода з серпня 2011 року. Водночас здобуваю освіту в Інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.
