Володимир Путін прийшов до влади як ставленик олігархії, але навіть першим серед рівних (ще не «рівновіддалених») олігархів він став не відразу. Спочатку на цю роль за фактично безвладному президенті претендував Борис Березовський. Путін, щоправда, досить швидко, майже як Анна Іванівна в XVIII столітті, «розірвав кондиції», нав'язані олігархами, а самого Березовського заслав, щоправда, не в Березове (що було б забавним), а до Лондону.
Тільки під час третього (фактично четвертого) терміну Путін з первоолігарха став повновладним диктатором. Точкою відліку можна вважати рішення про анексію Криму, яке Путін, за його власним зізнанням, ухвалив одноосібно. Треба сказати, що навіть радянські генсеки після Сталіна не ухвалювали таких важливих рішень (наприклад, про введення військ до Афганістану) поодинці.
Диктаторська кар'єра Путіна почалась не так давно, але вже зараз можна зробити висновок, що вона, швидше за все, погано закінчиться. Успішним можна назвати такого диктатора, який правив довго і помер у своєму ліжку. Я маю на увазі, звісно, не наслідки правління для країни, але тільки особисту долю владики. Такими диктаторами в історії Росії були, наприклад, Іван Грозний, Петро I, Сталін.
