Це власне аксіома, але я вирішив просто нагадати шановним СУПчикам. Бо наша тут гризня з приводу рефірм чи їхньої відсутності має просте походження - ми живемо в світі, де слово, сказане з телеекрану чи написане десь у соцмережі на інтернеті, важить часто більше ніж конкретна справа, зроблена людиною чи групою людей. Відтак, вся ця катавасія - просто нарцисична боротьба за вплив на суспільний дискурс.
А тим часом, конкретне життя конкретних людей в Україні (і не лише) показує, що реформи можливі лише тоді і там, де вони починаються саме знизу - на рівні невеликих громад, які мають певні практичні інтереси і намагаються ці інтереси реалізувати через організацію власної діяльності таким способом, щоб забезпечити незворотність і сталість умов поступу у відповідному напрямку.
Патерналізм, який домінує в українському суспільстві, унеможливлює реформи в принципі. Допоки не набереться критична маса людей, які будуть здійснювати і котролювати процес реформування власного суспільства через громадянські структури і обранців у місцевих і центральних репрезентативних органах - буде лише галас, імітація, і подальший занепад.
Лише розвиток громадянського суспільства здатний зрушити справу реформування економічного, плоітичного, і соціального життя в Україні.
Майдан дав поштовх. Волонтери відповіли з ентузіазмом на виклик, який поставила зовнішня агресія і некомпетентність державних структур.
Що далі?
