Приводом для написання цього тексту стало повідомлення у Facebook від батька першокласника у центральній київській школі №78, - Івахнюк Олександр.
Він, зокрема, повідомив, що його україномовна дитина почувається іноземцем у школі з українською мовою навчання… бо усі навколо – і діти, і вчителі – говорять у позаурочний час російською, більше того, коли є вибір: чи піти у планетарій на російськомовну програму (є там чомусь така) чи на україномовну – викладачі, які організовують такі походи завжди зупиняються на російськомовній. В результаті, дитина каже, що було цікаво, але деяких слів вона не зрозуміла, бо програма була іноземною мовою. Але останньою краплею, яка спричинила розпачливий пост у Facebook став сценарій новорічного ранку, який теж виявився частково російськомовним. Причому батькам було сказано, що змінити нічого не можна. Далі – повідомлення повністю в оригіналі:
У
КРАЇНСЬКА МОВА У ШКОЛІ! Звертаємось по допомогу!
Віддали дитину в українську школу (юридично – українську).
1. Вчителі принципово переходять на російську у весь вільний від навчального процесу час.
2. В перші дні навчання прийшов вчитель шахів і опитавши по черзі всіх учнів (хто якою мовою спілкується вдома), повідомив, що урок буде проводитись російською, бо україномовних дітей-6, і якщо їм щось буде незрозуміло нехай окремо підходять і питають.
Ці заняття «ліцейні» (вони не в офіційній державній програмі), але вони
проводяться в 2-х з 3-х класів на паралелі з 1 по 11 клас викладачами коледжу, який
працює у зв’язці зі школою.
В даному випадку вдалось переконати класного керівника і вона, не заводячи
ситуацію в глухий кут, повідомила викладачу, що українська – це вимога батьків.
Дане питання було знято.
Хоча (здається) – це мало б бути суворою вимогою керівництва школи.
3. На другий тиждень навчання дітей повели в Театр юного глядача на виставу «Догори дригом». Вистава виявилась російською мовою. Туди ж звозились діти з інших шкіл.
Зрозуміло, що це питання стоїть поза навчальним процесом і посилатись на якісь норми закону неможливо. Але невже керівництво шкіл не могло висловлювати свої побажання щодо мови вистави.
Дитині сподобалось, але багато було незрозумілих слів.
4. Через пару тижнів дітей ведуть в Планетарій (щорічно батьки перших класів купують абонемент своїм дітям на 4 відвідування на рік. Тобто «акція» від Планетарія для першокласників київських шкіл є регулярною.)
Повертається дитина з планетарію і каже: «Цікаво було. Сходимо колись разом, бо
багато слів було незрозумілих російських.»
Знову проковтнули – вирішили ще почекати…
5. З жовтня місяця діти готують виставу на Новорічне свято. Нашій «бабці Йожці» (їх у виставі 4) дістається пісня російською мовою. Ну…, вирішили також пробачити… ну не зміг вчитель музики перекласти.
6. І тут – видають дітям слова (сценарій). Бабки Йожкі, інопланетяни і хтось ще -говорять російською (невіршовано – можна було перекласти), мушкетери, Мальвіна і ліса Аліса – говорять українською.
Такий собі «Тарапунька і Штепсель», які не піддаються здоровому глузду.
В даному випадку – зрозуміло, що шкільна новорічна вистава – є частиною навчального процесу.
Наполегливо просимо класного керівника перейти на українську. Вона на лікарняному, а тому через вчителя, що на заміні переказує дітям і батькам, що ті, кому не подобається можуть перекласти.
Ми не ліниві. Переклали.
Виявляється частина слів є спільною для 4-х дітей.
Дали вчителю слова в перекладі (вона при нас їх відксерила) і пообіцяла роздати.
Для профілактики зайшли і поговорили з директором і завучем. Настрій у завуча
відверто українофобський, у директора – з ухилом в цей же бік.
Мотивація : «Багато переселенців – їм важко. І взагалі : «Чим більше мов знаєш –
тим краще.»
Ми повідомили, що поточних питань у нас нема, але просимо наші зауваження щодо мовної політики школи прийняти до уваги. На цьому дякуючи один одному за розуміння і посміхаючись розійшлись.
На наступний день забираємо дитину. Вона в паніці. Український переклад ніхто навіть не намагався роздавати. Вона відкриває рот, бо слів не знає і сильно переживає. Вчитель на телефонні дзвінки не відповідає. (Тій, яка на лікарняному вже не дзвонимо. Та, що на заміні – до нового року – і обіцяла питання вирішити – мовчить).
Зірвались і подзвонили за консультацією в громадську організацію «Не будь байдужим». На сьогодні, крім широкого розголосу вони нам нічого не запропонували. Обіцяли через пару днів передзвонити, проконсультувавшись з компетентними людьми.
Може є якісь варіанти – як можна вплинути на цей процес.
Закон про мову і про шкільну освіту читали. Його важко підвести під всі ці «прояви толерантності» .
Але просто дивитись, що дитина почувається «не в своїй тарілці» в українській школі в центрі столиці України через те, що у неї рідна мова українська – ще важче.
Як вплинути на ситуацію?! Що робити?
(Хотілось би почути конструктивні відповіді).Я вирішив перевірити цю інформацію і для початку зателефонував у школу. Слухавку взяла чергова. Привіталася російською. Я запитав, чи можемо ми з нею говорити українською? Реакція мене вразила: пані роздратовано передала слухавку іншій людині – теж російськомовній. І це вже була вчителька. Їй було непросто, але вона все ж знайшла потрібні українські слова для спілкування зі мною. Я теж, коли перебуваю у Польщі, шукаю слова. Але ж то інша країна і польська для мене іноземна. А тут я телефонував в юридично українську школу у центрі столиці України. І, як з’ясувалося, щонайменше двоє людей у цій школі, з яких одна людина – педагог з вищою освітою – не володіють, або дуже погано володіють мовою, якою мали б викладати. Тобто, сумнівів не було – опосередковано факти підтвердилися.
Далі я написав запит у прес-службу КМДА. Запит зареєстрували, про що мені повідомили. Натомість лист у Печерське управління освіти донині залишається без відповіді. Домовився про розмову на цю тему з директором у понеділок.
Попередньо з’ясував наступне:
- Директор та викладачі і їх союзники – батьки не вважають проблемою той факт, що викладачі і учні україномовної школи спілкуються українською тільки в межах уроку. Схоже, дітям намагаються на підсвідомості пояснити, що українська мова – це щось обов’язкове, але непотрібне у повсякденному житті. Щось неприємне, від чого можна відпочити на перерві і вчителям і учням.
- Вчителі і батьки-союзники одразу почали тиск на сміливих батьків, які повідомили публічно про українофобські настрої у школі. У голосі директора, коли вона розмовляла зі мною, чулися нотки роздратування.
- При цьому, сценарій новорічного свята швидко переклали українською. Викладач, про яку казали, що її неможливо перевчити, раптом заговорила мовою школи. Діти відмітили, що вона навіть стала якоюсь добрішою, заговоривши рідною мовою місцевого населення.
Далі почалася віртуальна дискусія, яка додатково підтвердила факт українофобських настроїв у згаданій школі. Більшість учасників дискусії у фейсбуку висловлювали здивування тим, що взагалі такі вимоги висуваються. Російськомовність української школи виправдовували тим, що у школі з’явилося багато дітей зі сходу. І для того, щоб їх не травмувати, усі україномовні діти повинні перейти на російську у позаурочний час. А крім того, сміливих батьків як завжди у таких випадках, звинуватили у брехні, а мене - у тому що я намагаюсь виконати чи отримати якесь замовлення. Ну і весь набір аргументів.
Далі тут:
http://galinfo.com.ua/news/mova_yak_chynnyk_bezpeky_i_ukrainofobiya_v_kyivskiy_shkoli_214368.html
