Тільки на початку 90х я дізнався про
походження, факти біографії деяких людей, з якими був знайомий досить добре ще за совєтських часів. Люди мовчали, бо говорити про близьких рідних, які були в УПА, чи відсиділи в таборах чи загинули за Батьківщину було дуже небезпечно і для дітей і для внуків і правнуків.
Я не був особисто знайомим з істориком Ярославом Дашкевичем але декілька разів був у його товаристві і ....не знав, і не здогадувався що він є сином того славного Романа Дашкевича!
Тоді про це не говорилося вслух, і про його батька почув вже тоді коли совок почав валитися.
Є від цього відчуття і втрати і жалю.
Адже саме на живих прикладах героїв
які боролися за українську державу потрібно було виховувати підростаюче покоління. Натомість на кожному кроці
нас "ощасливлювали" асвабадітєлі-вєтєраньі, і прочіє ИхнИє дєдьі ваєвалі...
ОРДА !
