Саме з таким виразом один з європейських дипломатів вийшов із засідання одного українського колегіального державного органу.
Коли я вперше, як представник Товариства Ветеранів АТО, потрапив у «високі кабінети», то, чесно, пожалкував про свої дев'ять років адвокатського стажу, бо краще було б не володіти тим досвідом і знанням, які дали усвідомлення реального професійного рівня людей, які керують нашою державою. Я п'ять разів був роботодавцем юристів, і коли спілкувався з нашими чиновниками - юристами, то усвідомлював, що жоден з них у мене співбесіду би не пройшов.
Ви чекаєте від них реформ, а провальні реформи списуєте на корупцію. Та, насправді, все набагато гірше. Вони не роблять реформ не тому, що жадібні, а тому, що просто їх не розуміють.
Частіше за все вони закриваються: «що ви прийшли нас вчити», «і без вас розберемось», «у нас інша культура» і таке інше.
Смішно виглядає картина, коли когось з них примушують зробити так, як каже експерт. Це стає чимось схожим на урок письма для дорослої людини - розгублене обличчя, повне нерозуміння термінів і взагалі того, про що кажуть, безуспішні спроби усвідомити, що саме він має робити, а головне - навіщо? Інколи виникає враження, що ще ось-ось і цей чиновник просто почне плакати.
Трохи по-іншому, але теж невесело виглядають випадки, коли вони опиняються в умовах суперечки з експертами там, де не можуть просто їх вигнати (круглі столи, конференції, особливо міжнародні, інше). Тут дуже часто вони дивують експертів примітивними знаннями, або починають агресивно доводити вашу неправоту, інколи навіть вдаючись до погроз. Це схоже на розмову ботанів з гопником, де на уточнення принципу роботи андронного колайдера гопник робить невдалу спробу зробити розумний вираз обличчя та ізрікає: «Зараз вдарю!»
Найбільшим шоком для нас стало те, як саме у нас приймаються закони та реформи. У-у-у-ух, який це був холодний душ. Аналіз законодавства? Дослідження наслідків? Аналіз світових норм і досвід інших країн? - Пустощі тупої професури. Головний метод законотворчості: «Придумав! Помічник, пиши!». На неодноразові спроби переконати нардепів, керівників юрдепартаментів міністерств, хоча би проаналізувати правовідносини, які вони зібрались змінювати, завжди зводились до: «Це не потрібно!». Раніше я багато чув анекдотів про примітивність методів прийняття рішень українськими політиками, але, коли зіштовхнувся з цими процесами в реальності, то виявилось, що найфантастичніший анекдот і близько не відповідає примітивності чиновників, які там перебувають насправді.
Ми читаємо у ЗМІ, як журналісти аналізують те чи інше рішення політиків, ломають голову над питанням: «Що ж саме вони задумали?». А насправді 90 % рішень там приймаються через «придумав!» без всякої логіки і пояснень.
Ви скажете, що там є експерти? Вже немає, точніше то не експерти, а мажори, які козиряють корочками ВР або КабМіну, і з захоленням розповідають історії, про те, як купували іспити в університеті, вважаючи, що це додає їм крутості. Саме розмахуючи дипломами цих університетів, вони і роблять, начебто, експертні висновки.
Є, звичайно, ще і інститут права при ВР, висновки якого обов'язкові, але ставлення до них у депутатів, як до формальності. Ці висновки стосовно законопроектів майже ніхто не читає, а просто чекають, поки він прийде, після чого вшивають його в справу і продовжують розглядати проект в попередньому вигляді. Якщо зазирнете в архіви Ради, то побачите, що більшість з цих висновків залишаються з досить рівненькими, не зім'ятими сторінками, бо їх просто не відкривали. Зазвичай, їх читають тільки там, де стосовно проекту закону є суперечка, тоді опоненти закону шукають у висновках зачепки, щоби роздавити його прибічників.
Не менш неприємним є і спроби спілкування з високими чиновниками про загальні політичні питання. Тут ви дізнаєтесь, що в Україні все добре, всі закони працюють, економіка на підйомі, і є лише одна проблема - неправильний менталітет у народу. Під час таких розмов можна спробувати логікою швидко довести, що не народ, а саме вони, чиновники, тупо неправильно зробили систему, а народ реагує на неї адекватно, так, як реагував би на таку фігню і будь-який інший народ, незалежно від менталітету. Так ось, на таку позицію, зазвичай, відбудеться емоційний вибух і купа звинувачень у ваш бік. Вони дуже не люблять, коли їм аргументовано доводять, що вони ідіоти. Бо ще однією їх особливісттю є те, що вони дуже сильно вірять у свою інтелектуальну виключність. Особливо білявки-коханки з купленими правами і дипломами майже через слово будуть відмічати, що у них вища освіта, а інші недостатньо освідчені, і саме тому вона займає таку високу посаду і їздить на такій дорогій машині, бо це не через силікон, а саме завдяки освіті і надмірній праці, яку вона щовихідних продовжує в Мілані та Венеції. Тому, коли ви аргументовано доведете їй, що вона дура, яка насправді не знає навіть програми першого курсу за своєю спеціальністю, то зруйнуєте всю її систему цінностей, яку вона почне дуже агресивно захищати.
Ви скажете: «Ну добре, вони крадуть, але навіть для корупційних схем потрібні мізки?!» Я теж так думав, поки не побачив ці схеми, якщо їх взагалі можна назвати схемами. Все дуже примітивно - перегнав кошти з бюджету на рахунок, прокурор за хабар написав, що все законо. І чим далі від Києва, тим примітивнішими стають схеми. Доводилось бачити і як розкрадаються державні підприємства. Більшість із них працює і досить успішно, тільки 90-100 % коштів крадуться. Тож, держава кидає їм гроші, за які вони виробляють товари, а потім передають товар місцевим князькам, які його і продають. Таких підприємств в Україні тисячі, і не складно порахувати, як щороку в бюджет України не надходять не те щоб мільярди, а десятки мільярдів доларів. Це одна з речей, яку відмічають іноземні дипломати, які спочатку не можуть зрозуміти, чому Україна бідна, бо за всіма їх розрахунками і формулами ми маємо бути дуже заможною державою. Лише з часом вони усвідомлюють об'єми розкрадання. Хоча вирішити цю проблему не складно. Якщо махнути чарівною паличкою, і у нас з'явиться нормальна, не ідеальна, а просто нормальна правоохорона і судова система, ці гроші одразу опиняться в бюджеті. Оскільки схеми розкрадання примітивні, їх дуже легко виявляти, і побудовані вони виключно на кришуванні місцевих прокурорів і суддів. Реформуйте прокуратуру і буде вам щастя, але саме тому її і не реформують, бо дуже багато чиновників щастя хочуть виключно собі.
Та як же сталось таке отупіння наших чиновників? Все почалось ще з періоду, коли совкові чиновники змішались з кримінальними кланами 90-х, утворивши найгіршу професійну суміш. Ще тоді, прорвавшись до владних кабінетів, перші олігархи з числа криміналу і комсомольців, які вже навчились пиляти бюджет, почали запроваджувати перші закони, спрямовані не на регулювання суспільних відносин, а на легалізацію корупційних схем. На заваді таких законів почали ставати експерти, що зумовило необхідність позбавлятись від принципових профі, замінюючи їх малограмотними, але покірними мажорами, з такими ж дипломами, хоч і купленими. Мажори почали дорослішати і підійматись по кар'єрним сходам, садити на посади вже своїх дітей. Вони стали роботодавцями і тепер вони проводили відбір нових кадрів, де обирали рівних собі за знаннями, досвідом і культурою. Багато з них, опинившись в цих елітних колах, потрапили до партійних списків, стали депутатами, міністрами, чиновниками середньої і вищої ланки. Варто усвідомити, що той мажор, якого найняли на роботу на початку 90-х, зараз вже виходить на пенсію. Він створив собі ціле покоління приємників, які також встигли вже створити нових приємників і так декілька поколінь. За 25 років і відбулась ця повна окупація високих кабінетів влади повними ідіотами. Така собі ідіократія. Бо кожна розумна людина тут сприймалась, як біла ворона і одразу викидалась. На початкових етапах всі ці компанії були контрольовані їх босами. Але час йшов, боси зникали, а посади залишались, і нездатні до самостійного плавання мажори опинялись в умовах, де рішення треба було приймати самим. Тож і приймали найпримітивніші. Також 25 років ними знижувалась планка відповідальності, аж допоки схожі процеси з кадрами не відбулись і в судовій та правоохоронній системі, коли вони опинились повністю недієздатними, і для мажорів загроза відповідальності зникла взагалі. Тут і схеми ще більше спростились, і красти почали ще безбожніше.
Схожі зміни відбулись і в суспільстві. Один європейський дипломат якось сказав: «У нас звикли, що хорошого адвоката характеризують його статки, а в Україні все навпаки - на дорогих машинах і у великих будинках живуть адвокати-нездари, які просто товаришують із суддями і прокурорами, заробляючи на хабарах. А ось дійсного професіонала треба шукати в метро в потертому костюмі. Саме він виявиться прекрасним аналітиком і профі в питаннях правового аналізу». Особливістю цього ефекту є сутність корупційного суспільства, де корупція стає єдиною гарантією результату. За таких умов той, хто не дає хабарів, не цікавий ані клієнтам, ані суддям. В той же час сутністю професіонала є його потреба у самореалізації. Хабар для нього - це нецікавий, легкий шлях. Професіоналу потрібні справжні перемоги, у складних справах і умовах, побудованих на битві розуму, а не примітивного підкупу. Така ж сама ситуація, як з юристами, зараз спостерігається у всіх сферах - науці, де деребанщики наукового майна виживають вчених професіоналів, на фінансовому ринку і у менеджменті, всюди. Звичайно, що є міжнародні компанії, де можна себе реалізувати, та таких вакансій пару сотень на декілька тисяч професійних кадрів. Тож, ідіократія тримає Україну в заручниках.
Та в останній рік з'явилась надія. Багато профі виявили себе у волонтерстві, на війні і громадському секторі. Не мавши можливості реалізації, багато з них кинулись в ті сфери, де не було корупції, там вони і засвітились. Деяки з них навіть потрапили до владних посад. Хоча їх там настільки мало, що казати про якісь суттєві зміни не доводиться. Як сказав один волонтер: «У владі вже з'явились професіонали, і їх обох я знаю». Та й складно їм, майже постійно доводиться воювати з ідіотизмом еліт, їх нелогічністю і жадібністю. Більшість їхніх рішень блокують, деяких змішують з лайном через підконтрольні ЗМІ, деякі вже почали і відверто звільнятись, втрачаючи надію щось вирішити. Бо загальна когорта влади залишається синами ідіократії.
Чекати від цього політичного покоління реформ - марно, так само, як і сподіватись на них натиснути або переконати побороти корупцію. Єдиний шлях - це їх повна заміна. Звичайно, питання не з простих. Оскільки і виборчий процес, і ЗМІ, і сам порядок приходу на посади ними приватизовані та створені системи з їх занадтого здорожчення, так, щоб пробитись могли тільки свої.
Та в тому то і особливість професіонала, що чим складніша задача, тим цікавіше її вирішити. А перемога, здобута в складному бою, цінується врази вище, ніж щось, що отримане легко. Тому успішної боротьби, колеги, бо ціна питання - наша Україна!
