From Facebook:
Настя Станко
Останній путь Сашка Білого
Ще перед похороном виявилось, що в нього немає костюму, взагалі жодного, взуття відповідного теж. В нього взагалі якось не було нічого зайвого. Кілька сорочок, вишиванка, чорна куртка його улюбленого клубу регбі з Америки, в якій його вбили, джинси, камуфляж, бейс рейнджерів, На прощання і похорони приходили різні, настільки різні, що уявити їх разом в одному місці було просто нереально. Бариги з ринку в кожанках, напівкримінальні зі шрамами на черепах теж в кожанках і спортивних штанах, екс-зеки просто в спортивному, чечени з довгими бородами і всі в чорному, унсовці в в американській армійські формі -ветерани і 14-ти -16-ти річні в берцах, чорних штанах, котрі сліз не стримували. Правий сектор - людей десь 500 майже весь, здається, окрім Яроша був в бронижилетах, у них вони на поминках потім і сіли їсти з усіма своїми раціями і іншими важкими предметами, жінки - рухівки з промовами з надривом на кладовищі, чого б Білий точно б не схвалив, увесь в сльозах стояв начальник місцевого ДАЇ, 20 священиків на чолі з владикою правили панахиду. Ярош говорив лише на поминках і лише до своїх, нікого зайвого. Бабусі на кладовищі заламували руки: з ним нам було в місті спокійно. Сусіди бідкалися, що Білий завтра зрання зі свого балкону не кричатиме їм: робіть щось. Співкамерники згадували, як в Лук"янівському СІЗО він не зважав ні на які тюремні правила, ходив в футболці з написом Чечня і ніхто його не чіпав, всі боялися. Саме розповіді Білого про УНСО заохотили його співкамерника Юру вступити пізніше в цю організацію. Сбушники приходили не так слідкувати, а як віддати честь. Білий взагалі по смерті виглядав ще грізніше, обличчя його трохи розпухло і схожий він був на якогось бізона. З калашів, коли труну опустили в яму стріляли тричі в повітря. Одним з нових гасел на похороні стало: герою тричі: слава, слава, слава, ворогам тричі: смерть, смерть, смерть. Жінок майже не було, але про них шептали як про тих, хто роками в своїх квартирах то шили прапори, то переховували якихось чеченців, то чистили зброю. Найяскравішими були ті - зі слідами від куль на головах і простреленими ногами - всі, що постраждали 18-20-го лютого, всі, котрі тягли своїх мертвих побратимів з Інститутської. Вони могли б бути героями, якби тоді снайпери цілилися в них ретельніше, але так сталося, що зараз вони живі і на похороні Білого, тому героями вже бути не можуть, лише бандитами. Ми ж побачили документи, в яких зброя - його Макаров і Калашников офіційно зареєстровані на нього, і оскільки його калаш забрали з машини при затриманні, то Володя поцікавився: а його повернуть тепер, коли ми покажемо офіційний документ? нащо тобі зараз той калаш, запитала я? - ти не розумієш, Білий хотів би знати, де зараз його калаш, він би за нього хвилювався.
