Ну, а після Дзюби комітет почав потрапляти в халепи. Візьмімо хоча б дещо забутий уже скандал зі зняттям актрисою Галиною Стефановою своєї кандидатури (їй свавільно викреслили з числа моновистав, за які вона була номінована, «Польові дослідження з українського сексу», мабуть, уважаючи цей твір надто непристойним для споконвічної української цнотливості). За президентства Віктора Януковича вона знову була «одержавлена», наслідком чого стало позбавлення письменника Василя Шкляра Шевченківської премії, якою його відзначив комітет. Таке сталося вперше за роки перебудови та незалежності. Саме з цього моменту, я вважаю, премія була повернута у річище «совка». Власне, ми й сьогодні маємо не символ заслуг перед культурою, а символ заслуг перед владою, лояльності до неї.
Думаю, Юрієві Щербаку буде непросто перебороти ці тенденції, довести президентові, що національне є вищим за державне, а новим членам комітету – що сума критеріїв премії має органічно поєднувати пошану до традицій (але не всіх!) і відкритість до новацій (також, як на мене, не всіх)…
