Противників участі України в ЄС зазвичай відносять, в кращому разі, до ретроградів, а частіше до прихильників пропутінської Росії. Насправді спектр противників може бути широким, як, в принципі, противників чи прихильників будь якої тези. В людей можуть бути різні аргументи, розумні і не дуже, реальні і вигадані, виважені і популістські. Так само проти ЄС можна виступати зовсім не з позицій «руського міра», а якраз навпаки.
Європейський союз зараз перетворився на неповоротку забюрократизовану структуру, яка втратила можливість швидко реагувати на виклики. Вимога консенсусу призводить до нескінченних обговорень між країнами-членами, і врешті решт, коли рішення приймається все одно лишаються незадоволені, ті, хто відчуває, що їх інтереси проігнорували. Незважаючи на задекларовані спільні цінності, різні члени ЄС мають різні точки зору на деякі базові принципи. Це прямий результат недалекоглядної політики прийому до ЄС членів, які не були до цього готові. Бідні країни, яких приймали більше з політичних міркувань, стали гирею, прив’язаною до супер модернового і прогресивного ЄСовського автомобіля із принципами верховенства права, демократії і гуманізму. Після політичного рішення послідували помилки, а точніше, свідомі порушення ЄСовських правил, які ж самі члени ЄС створили і зобов’язалися виконувати. Порушники фінансової дисципліни удостоїлися тільки слабенького словесного осуду, аж поки не прогримів грім. Рятувати збанкрутілу Грецію довелося набагато більшим коштом, ніж можна було б витратити, якби рішення приймалося кілька років до того. Така сама ситуація з політичними викликами. ЄС чудово працює, коли все добре. В умовах дестабілізації, природної, чи штучної, неповороткість ЄС призводить до втрати ініціативи, запізнілої реакції і, відповідно, програшу. Оскільки ЄС все ж досить багатий і великий, то він може собі дозволити відгородитися-відкупитися від проблем, законсервувавши свій спокій на прийнятному рівні коштом втрати нових можливостей. Ця політика дозволить ЄС існувати, і досить непогано існувати, але в далекій перспективі означає переродження і повний відхід від красивих початкових декларацій.
В сучасних Умовах Україну до ЄС не візьмуть. Не візьмуть її і в разі доведення законодавства до стандартів ЄС і подолання корупції. Причому аргументи, що 28 країн – це вже забагато, брехливі. До ЄС візьмуть Сербію, і можливо, років через десять, навіть Албанію. Україну не візьмуть, тому що це Україна. Репутацію заробляють роками, а у випадку країн – поколіннями. Поки не зміниться покоління, Україні членство в ЄС не світить. Сербія, не кажучи вже про Албанію, маленькі, їх перетравлять. Україну - ні.
Питання, чи варта шкурка вичинки, залишається актуальним. З одного боку, приєднання до ЄС означає приєднання до успішного до цього часу клубу багатих демократичних країн. Завдяки членству в ЄС навіть бідна Болгарія зараховується до успішних країн. Членство в ЄС – це статус. З іншого боку, турбулентний період в політиці та економіці не дає сподівань на швидке зростання якості життя в країнах, що знаходяться на периферії ЄС. Навіть в ідеалі, якби в них була повністю знищена корупція, і усі політики і прості громадяни самовіддано працювали на досягнення ідеалу. Ідеали, як відомо, недосяжні. Україна поки що продемонструвала готовність реформуватися тільки на словах. Окремі позитивні приклади залишаються виключеннями, та і ті не застраховані від реваншу.
З третього боку, Норвегія, Швейцарія, Ізраїль та Ісландія не є членами ЄС і непогано себе почувають. Дуже різні країни, як за фінансовими можливостями, так і історією, розмірами і політичним устроєм. Відмінності між ними свідчать про те, що дуже відмінні країни можуть бути успішними поза членством в ЄС. Спільні риси, які можна виділити, швидше за все, і є тим ядром якостей, які потрібні для успішності. Це демократія по суті, чим би країна не була формально – монархією, конфедерацією, унітарною демократією, незалежні суди, невідворотність покарання за злочини, розумна податкова політика. Непогано б до цього мати привабливу і чітко артикульовану національну ідею.
Україна має зосередитися на можливому. Міняти закони так, щоб забезпечити захист інвесторів, і зробити інвестиції привабливими. Повністю замінити суддів та прокурорів. Відлучити бізнес від влади. Позривати ці фігові листочки «відходу від бізнесу на час депутатства». Якісно вчити дітей англійської та інших мов. Створювати можливості. Не заважати ініціативі. І т.п. Більшість із таких задач може бути виконана без членства в ЄС.
З ЄС треба прагматично працювати. Потрібна уніфікація стандартів, законів, взаємне визнання дипломів, і, взагалі, усіх офіційних документів, потрібний безвізовий режим, потрібна легка і швидка процедура митного контролю, яка не заважатиме чесному бізнесу, і заважатиме нечесному, потрібна інтеграція з виробництвом на заході – треба використовувати західні компоненти в своїй техніці, і просувати свої запчастини для західних виробників. Потрібна співпраця на рівні спільних підприємств, освіти, культури. З часом Україна виявиться інтегрованою в ЄС по факту.
На початку важко. Коли зміни перевищать критичний поріг, стане легше. Підуть інвестори, з’являться робочі місця і гроші. Можна буде підвищити зарплати бюджетникам, краще фінансувати освіту, будувати якісні дороги. Все це прискорюватиме процес розвитку. Незалежність від ЄС дасть можливість швидко адаптуватися, в разу потреби до нових викликів. Коли Україна стане успішною, її в ЄС запросять самі. От тоді можна буде подумати, чи погоджуватись.
«Великі відкриття робляться невігласами, які не знають, що їх зробити неможливо» (с). Дідуган Ейнштейн говорив про науку, але логіку вислову цілком можна перенести на політику.