Головний недолік українців, а також їхніх думок і мрій полягає в тому, що українці свідомо й підсвідомо завжди хочуть, щоб їхніх кридників покарав хто завгодно, тільки не самі українці.
Це все одно, щоб хтось у дворі кривдника покарав не ти сам, твій брат, батько чи друг, чи вчитель - хто завгодно. І весь час гірко при цьому думати - що перелічені особи обіцяли допомогти, дати здачі, пожаліти, нарешті. Але "жаліти" це найдешевше, тому саме до цього вдаються наші співчуваючі. Проте найвідданіші співчуваючі завжди жаліють( в даномо конкретному випадку нас, українців) з присмаком презирства, неповаги - тому, що сам не впорався з самозахистом.
Саме тому маленька сутичка з кривдником перетврюється рано чи пізно або на велике побоїще, або на таке бенадійне приниження, від якого людина вже не може розігнутися майже все життя. І в останньому випадку психологічна травма забезпечена на все життя.
........................................
Приватне, особисте життя дуже схоже на політичне, публічне. Різниця тільки в масштабах піару.
Якщо населення проголосувало останніх президентських виборах не за тих, хто обіцяв організувати оборону країни, а за того, хто обіцяв "миру" за будь-яку ціну, то таке населення є голий об'єкт для маніпулювання. І, відповідно таке населення не заслуговує на повагу. Адже на Майдані опиралися саме ті, хто були найактивніші в суспільстві, мали свій бізнес , знали декілька мов, були визначними у своїх сферах діяльності.
Вони зараз або гинуть на фронті, або поступово емігрують, або сидять вже в катівнях "нового" режиму Порошенка. Їбонуте населення в черговий раз "за гречку та спокій" зрадило саме себе і викопало знову прірву між собою та своїм авангардом.
Тому то таке населення тільки й здатне обиратив в президенти ( в лідери нації, в керівники країни і т.п., суть не в назві) морально-психологічних свиней, бо ті схожі на їх власне відображення в дзеркалі.
Саме тому зараз заціпеніння в активній меншості: чи знову підніматися на боротьбу, чи емігрувати в черговий раз? Адже альтернатива еміграції - силовий спротив режиму, який сам по собі слабкий та гнилий. Але суспільство поки що виявилося ще слабкіше ніж цей шоколадний режим, бо після напруги відбувся звичайний післяреволюцій відкат від суспільної активності.
ВИСНОВОК
Ніякої гібридності немає і не буває у справжній війні. Вона з'являється тоді, коли хочуть помиритися з кривдником, не перемігши його. У кривдника гібридності, мутації немає - вона є лише у слабкої жертви, яка не хоче давати відсічі - через свою підлість, нікчемність і боягузство.
