Мене особисто дуже дивує те, що в Україні багато хто досі не розуміє алгоритму виникнення "ватності", "любові" до Росії, до совку і т.і. Кажуть щось про зомбоящик, про інфовійну, про химерні картини неіснучої реальності, ілюзії про щось начебто гарне в Росії чи якийсь ілюзорній позитив Совку, і начебто саме весь цей позитивний обман заманює слабкі душі у пастку "руского міра" і вражає мозок.
Це все є, але принциповим є те, що в основі цього спотворення не позитив, а негатив - страх.
Звідки виникають ці пояснення про начебто "вплив позитивних ілюзій"?
Я наприклад бачу алгоритм виникнення "любові" до Росії приблизно такий:
1. Росія лякає ("Росія не лякає" - тут поки не розглядаю, тому що там все зрозуміло).
Після цього є вибір - визнати що лякає, чи не визнавати, і відповідно два шляхи:
2.1 Визнання своєї "наляканності"
2.2 Ніцшеанство
Якшо людина налякана, ій потрібно пояснити собі всі ці жахливі речі що зараз відбуваються, і відповідно:
(п.2.1 - визнання)
Якщо людина визнає, що Росія справді лякає, то виникає або бажання підкоритися, або злість та супротив. Насправді в цьому визнанні нічого ганебного немає, тому що те, що робить Росія - це справді жах для будь-якої нормальної людини. І головне не цей жах, який є природним для звичайної людини, а що далі - подільші висновки і дії.
(п. 2.2 - ніцшеанство)
Якщо людина боїться визнавати себе слабкою, наляканою (а це є зворотній бік ніцшеанства, філософії про те що слабкі та грішні - то ніхто, а тільки "сильні" мають право на життя), виникає та сама "позитивна" версія, брехливе пояснення - про те що це не слабкість (страх), а насправді - "любов".
І тут звісно під цю версію "любові" подтрібні якісь зручні пояснення - починаючи від "Пушкіна-Достоєвського" і закінчуючі "Совок був гарний".
А люди на яких цей вірус не діє задають собі питання - звідки ця віра в "позитив", починають сперечатися, щось доводити... Не розуміючі, що цього позитиву насправді немає. В основі "ватності" - не любов, а страх. А "позитивні аргументи" - це просто прикриття цього страху, обман.
Висновок.
У суперечках з ватніками, напівватніками і т.і. - тому хто каже щось про те що Росію є за що любити, про те що "не всі там такі", що "Росія може бути іншою", про "Пушкіна-Достоєвського", про те що "Совок був гарний", та інші "позитивні" обгрунтування, безглуздо пояснювати що позитиву немає, чи те що їх аргументи з розряду "Гітлер побудував автобани".
Не треба давати себе обманювати цими "позитивними" версіями, тому що вони будуть нескінчені. Справжнє лікування опонента від ватності включає два першочергових кроки:
1. "Ватнік" повинен визнати що він просто дуже наляканий і не хоче цього визнавати (це дуже важливий крок який потребує обережності).
2. Пояснення того, що не треба боятися аж занадто, тому що більшість того страху - просто майстерна ілюзорна картинка.
Нерозуміння того, що ці "позитивні" версії - просто прикриття страху, призводять до того що в суперечках розвіювання позитиву, та акцент на реальному негативі тільки посилює страх і викликає бажання "ватніка" ще більше шукати нові "позитиви" - тобто йде зациклювання, хід по колу. Вихід з цього кола єдиний - визнання того що ніякої великої любові немає, визнання страху, і визнання того що щось потрібно робити саме з цим страхом.
Тобто "інша Росія", "Пушкін-Достоєвскій", "менеджер Сталін", "гарний Совок", "рускій мір" та інша ця "любов" - це просто прояв жаху від того що зараз відбувається, який насправді є природній для кожної звичайної людини. І відмова від "ніцшеанства" (визнання права на жах - права на "слабкість") - це перший крок до одужання ватніка.