Починати треба з втовкмачення в голови дуже простих базових ідей про те, хто що має робити.
Общини не повинні влазити у технологію вивезення і переробки сміття. Вони повинні визначити правила для усіх, виробників сміття і його утілізаторів, надати можливості одним легко віддавати сміття у зручний спосіб, і другим його забирати і переробляти/утилізувати.
Задача общин - виділити місця для збору сміття, скласти маршрути для сміттєприбиральної техніки, проводити постійну пропагандистську кампанію, проводити конкурси для сміттєпереробників і слідкувати за дотриманнями контрактів, збирати оплату з тих, хто хоче жити в чистому середовищі, і використовувати гроші для оплати послуг професіоналів. Таким чином, задача общин переважно організаційна.
Технічна задача - збір сміття, сортування, переробка і утилізація - відноситься до сфери роботи спеціалізованих компаній, які зароблятимуть на цьому гроші. Компанії самі вирішують, які контейнери поставити (наземні/підземні, для макулатури, скла і решки сміття, чи додатково ставити контейнер для поліетилену), як часто сміття забирати і в який час. Так само, компанія сама вирішує, що робити із сміттям. Посортувати його і перепродати, спалити, чи самостійно виробляти якусь продукцію.
Задача мешканців - платити і по можливості сортувати сміття.
Задача уряду - передати повноваження громадам, щоб вони самі могли свої задачі вирішувати, і також забезпечити незалежний контроль за дотриманням законодавства (штрафувати порушників, або й общину, якщо на її території запаскудять природу).
Це в ідеалі. В українських реаліях, звичайно, треба контроль за наглядом і інспекція за контролерами, яку повиннен перевіряти спецнагляд. Це додаткові гроші, що підвищать сартісь життя в чистому середовищі. Але якщо люди хочуть щось міняти, то щось треба, в решіт решт, робити. Пардон за банальності.
Якщо це стане зрозуміло усім, то питання, що робити і де взяти гроші зникнуть.
