Сашко Лірник
Дума про копійочку в порепаних пучках
Вчора о 08:0592751225
Івась Удовиченко Коновченко шаблю булатную у руки бере, пищаль семип'ядний на плече кладе, за військом козацьким пішком іде…
А матінка його старенька ,вдова Грициха обідати не сідала, у загороду входжала.
Свої чотири воли польовії, а три чабаннії продавала, Ще п'ятдесят золотих готовими грішми доплатила, Коня на славу козацькую купила.
А ще козака повстрічала, Три копи і коня до рук давала:
"Ей, козаче, козаче, вірний друже! Ти мойого сина наздогониш, та коня йому від матері старенької постановиш.
Нехай мій син Івась Коновченко.степу ногами не зміряє, живота не вриває, матір стареньку пам'ятає,живим додому вертає!"
Карбований ритм старовинної української думи вривається в наше сьогодення, оповідь про ту війну переплітається із цією війною.
І як тоді ,старенькі матері - вдови віддавали останнє своїм синам, виряджаючи їх до війська, так і зараз вони несуть в своїх напрацьованих пальцях останні копійочки і гривеньки для наших воїнів.
Ніхто їх не примушує до того - то вони самі, ці українські мами, бабусі і дідусі відривають із свого рота той кусінчик хліба і ковточок кефірчику...
Нічого, я якось проживу до пенсії, он у мене ще три картоплинки є, та і борошенця по засіку віничком позамітаю - нам з дідом на колобок вистачить, та он Курочка Ряба яєчко якесь знесе...
Хто ще не чув такого монологу, який вплітається в звук української думи-пісні, що тягнеться крізь віки разом із козаченьками, що засвистали в похід з полуночі, чорною зораною ріллею, засіяною кулями, і качам, що пливе і пливе українськими річками.
Нехай мій син живота не вриває, живим додому вертає - ця материнська молитва перекриває і переважує все на світі і береже свого Івася, Миколку, Семенка і Василька.
І ті копійочки в порепаних пучках наших мамів дорожчі за все золото світу, за всю "розкіш турецьку та лакомство нещасне".
Саме за них, мамів наших і батьків убогих і за їхню душу і серце ми любимо наш народ і нашу Україну.
Не за тих покидьків, які в час війни жеруть в три горла, набивають свої перини грошима, золотом, коштовностями, і рахують свої вкрадені десятки маєтків і автомобілів, спостерігаючи в телевізорі як до чергової хатки у вишневому садочку прилітає пташечка і стукає у віконце, і як до воріт батьківських прибігає коник, осідланий скривавленим сідельцем...
І ,коли якийсь мамин Миколка знаходить собі "паняночку - в чистім полі земляночку", то ця мерзота прихопує собі ще квартирку чи земельку.
То не українці, то не люди взагалі.
То знавісніла , погань перед лицем Господа, яка не має права не те щоб називатися народними депутатами, а навіть жити на одній землі із нашими мамами, татусями, нашими Івасями, Васильками і Миколками.
